“Репортер” публікує 15 історію кохання у своєму конкурсі Love is…. Розкажіть нам свою реальну чи вигадану історію, збирайте лайки та вигравайте чудові призи. Конкурс приурочений до Дня святого Валентина. Всі умови конкурсу дивіться за цим посиланням.
Коханий з дитинства
Зазвичай кохання стукає у двері серця раптово, саме тоді, коли ми цього аж ніяк не чекаємо… Тоді життя перетворюється у казку.
Моя казка почала свій літопис ще в дитинстві. Саме тому можу з гордістю заявити, що моє кохання родом з дитинства…
Ні, тоді ми ще цього не розуміли! Ми просто спілкувалися, іноді сперечалися, злились, сміялись. Яскраво пригадую ті часи, коли мене страшенно дратували його розмови про комп’ютерні технології, бо була на рахунок них «повним чайником». Він же згодом розкрив мені таємницю про те, що його дратували мої розмови про книги, яких він не читав.
Потім був університет, одна спеціальність, де наше спілкування поглибилось. Ми вдосконалювались, росли професійно та духовно. Та я аж ніяк не вірила у те, що мій друг, якому можу розповісти найсокровенніше, у мене закоханий, хоча всі про це твердили. Я з швидкістю світла відганяла закоханих метеликів від себе.
Час ішов, а ми дорослішали… Розмови ставали серйознішими, думки глобальнішими, а серце спокійно творило мелодію нашого кохання. Під час навчання в університеті ми обмінювались конспектами, змагались у навчальних досягненнях не знаючи, що головне наше досягнення — це кохання, і воно попереду…
В результаті довгих мук серця Дмитрик мені запропонував зустрічатися. З його слів, це був вчинок століття, бо у випадку моєї відмови він міг втратити друга.
Амур чи то Купідон вистрелив дуже точно і в потрібне місце, бо 3 березня 2013 року біля Ратуші з букетом квітів і срібною обручкою Дмитро просив згоди на побачення: «…якщо так, то усміхнись, а якщо ні — зроби потрійне сальто назад!». Я ще дотепер жартую, що була у безвихідному становищі. Чітко пам’ятаю, що погода була холодна та вітряна. Напевно, то був нестримний вітер перемін у моєму житті.
Через два з лишнім роки мені зробили пропозицію вийти заміж… Це був подарунок до захисту магістерської роботи. Подарунок раптовий, неочікуваний і привселюдний. Цього разу коханий освідчився мені на очах у жителів багатоповерхівки. Не пам’ятаю, як захищала наступного дня магістерську роботу, бо була на сьомому небі від щастя. Зараз ми готуємось до весілля, а історія нашого кохання і далі веде свій літопис…
Вдячна Богу, що в нашій казці кохання переплітається те, що найдорожче кожній людині: щирість, любов, терплячість, радість та здатність до самопожертви.
А назва нашої історії так і вимальовується – «Коханий з дитинства», бо ж мрія дитинства здійснилась.
Ірина
Голосуйте за цю історію за наступними посиланнями: Facebook/ВКонтакте
