“Репортер” публікує сьому історію кохання у своєму конкурсі Love is…. Розкажіть нам свою реальну чи вигадану історію, збирайте лайки та вигравайте чудові призи. Конкурс приурочений до Дня святого Валентина. Всі умови конкурсу дивіться за цим посиланням.
Чоловік з дитинства
Це історія у якій, немає місця зворушливим освідченням у коханні, які показують у кіно чи драм людських почуттів, що перетворюють тиху гавань у спустошене буревієм місце.
Це історія про те, як двоє дітей, що разом пустували, бавлячись у хованки в колгоспному житі, стали спочатку друзями, потім — парою, а згодом створили власну сім’ю, якій у липні цього року, виповниться 10 років.
Будучи ще малою дитиною, влітку гостювала у своєї бабусі. Так було кожного року. Кожного року разом із місцевою дітворою і своїм майбутнім чоловіком ходила на річку, де купались і палили багаття на березі. Обов’язковим атрибутом була приготовлена на вогні обвуглена картопля.
Відтоді смагляве дівчисько з чорними від картоплі руками міцно закарбувалось у спогадах про дитинство у мого чоловіка.
А далі були роки розлуки, і тривали вони до появи юності. З юністю прийшла дружба, що супроводжувалась поїздками у Карпати.
Там біля скель, біля розбитого намету і розкладеного вогнища спілкувались на різноманітні теми, не підозрюючи, що у майбутньому створимо власну сім’ю. Ми видряпувались на вершечок скелі, щоб помилуватись заходом сонця. Він був попереду, я ж позаду. Він завжди простягав мені руку.
Дружба переросла у стосунки на березі моря. Переїхавши в Одесу, ми знову зустрілись. Були прогулянки по узбережжю Чорного моря, і самі того не помітили як серця переплелись в любові.
Зрозуміти це дозволила коротка розлука. Саме тоді у поїзді Одеса-Ужгород я зрозуміла, що у цьому місті залишаю частинку себе. Приїхавши додому, по телефону вперше почула: «Я люблю тебе».
А потім знову повернення до Одеси. Знову вимушена розлука, після якої узаконили свої стосунки.
Ніна Тимків
Голосуйте за цю історію за цими посиланнями: Facebook/ВКонтакте
Comments are closed.