Михайло Савка – голова сімейства відомих у Франківську музикантів і активістів – відсвяткував свої 70. З них 50 років він навчає музиці, створив у місті понад 20 дорослих і дитячих хорів, прищепив любов до співу тисячам школярів, пише Репортер.
Хотів знати більше
До Івано-Франківська Савки переїхали у 1970-х. Молодий Михайло лишив добру посаду на Тернопільщині, звідки родом, аби лиш би не вступати у комуністичну партію. Єдине, чого хотів – вчити людей співати, пише Репортер.
Михайло Савка каже, що любов до музики йому прищепили мати з батьком. Що б вони не робили, де б не були – все з піснею. Обоє співали у церкві. Малим з ними був і Михась.
Сміється, що одеські товариші його досі так називають, бо не любив, коли йому казали Міша, мовляв, то не українське.
У 1970 роках Савка вступив у Білгород-Дністровське музичне училище на Одещині, вчився там три роки. Розказує, що там його професор посприяв, аби Михайло потрапив до асів диригентури, відправляв на майстер-класи в Одесу, бо саме там була найкраща диригентська школа. Пан Михайло каже, йому пощастило бути на занятті у відомого диригента, професора Костянтина Пігрова.
«Він усе казав, що диригент – це не професія, а характер, – посміхається Савка. – І тим характером ти маєш тримати людей. Якщо ти став перед хором, а руки трясуться – нічого не вийде. Також їздив до Одеси – то в оперу, то у філармонію – на різні майстер-класи. Хотів знати якомога більше».
Пригадує, як одного разу прийшов на прослуховування до відомої оперної співачки Ольги Благовідової. Вразив її виконанням «Серенади» Франца Шуберта українською. То прима казала, що мова дуже смачна й попросила залишити їй переклад. До речі, пан Михайло часто перекладав тексти і підписував їх – Андрій Нічлавський. Так називається водойма в його рідних Копичинцях.
Тоді Савка пройшов прослуховування та навіть отримав листа, що його чекають у консерваторії. Але сімейне життя стало важливішим за мрію, бо тоді зробив пропозицію коханій Галині й готувався до весілля.
Як та п’явка
Перше робоче місце і перший хор у Франківську Михайло Савка створив на заводі «Позитрон». Згадує, що співали тоді у нього 60 людей. Дуже любив робити великі хори.
Розказує, що в ті часи народна самодіяльність була дуже популярна і всіляко підтримувалася. Тож створив хори при обласній клінічній лікарні, при технікумах, податковій, міліції. Загалом за роки – понад 20 хорів.
«От, в універмазі у мене 40 жінок у хорі було, – каже пан Михайло. – На конкурсах завжди перші місця займали. Правда, у репертуарі мала бути якась «пісня про партію», але я старався більше народних, з Шевченка».
У березні 1990 року Савка створив хор «Лебедина вірність». Тоді на вулиці Орлика був обрядовий салон і завідуюча попросила зробити хор для одружень. От, він і зібрав, каже, «усіх асів», запросив до співпраці відомого композитора Івана Фіцаловича з оркестром.
«Він тоді мав 66 років і працював у першій школі, – пригадує пан Михайло. – Не дуже хотів, але подивився, що то все серйозно, і погодився. Усе казав: «Савка – як та п’явка: любить, аби не тліло, а горіло». Я, як щось задумаю, – зроблю. Були періоди, що 42 пари мали шлюби за суботу, і ми співали».
До речі, Михайло Савка був одним із перших, хто ввів моду на тамадування по весіллях. Провів їх понад сотню.
А пам’ятним був виступ хору перед катедрою навесні 1991 року під час приїзду кардинала Мирослава Любачівського. Тоді хористи «Лебединої вірності» одними з перших офіційно заспівали гімн України і «Боже великий Єдиний».
Через два роки хор перейменували на «Галицькі передзвони» і він став муніципальним, але згодом Савка створив другий склад «Лебединої вірності».
Пан учитель
Михайло Савка завжди любив працювати з дітьми. Був учителем музики у школі № 4, № 13 та в Українській гімназії.
«Було так, що в мене співала вся родина, – посміхається пан Михайло. – От, дитина у гімназії, тато при лікарні, а мама ще десь від якогось підприємства. У школі № 4 зробив хор хлопчиків початкових класів. Такі маленькі, у штанятах коротеньких, підколінки, бантики в горошок. Я кожного на сцену за руку виводив. У філармонії як виступали, то у чотири ряди не влазилися. Дітей вчив – «робіть, як я». Пояснював, що основа співу, то є буква «о». І тримати так рот, ніби вимовляєш цю букву – і співати».
Найкращими чоловік вважає вісім років викладання у гімназії. Там він зробив два хори – для старшокласників і молодших. У кожному по сотні учасників. Співати хотіли всі. Хтось з учнів пішов по музиці, хтось ні, але коли зустрічають вчителя, то завжди згадують уроки музики.
У 2017 році Михайло Савка переніс складну операцію на серці в Національному інституті хірургії та трансплантології в Києві. Добрими словами, молитвами й фінансами «пана вчителя» підтримували і його колишні учні. Писали, надсилали гроші з-за кордону, навіть з фронту.
«Один мій учень з гімназії, якого ще хотіли виключити за те, що розбив вікно, прислав мені на картку 300 грн. Ця дитина тоді в Авдіївці була. Я плакав, – не стримує емоцій пан Михайло. – А солістка Каріна Сініцина приїхала в лікарню. Біжить до мене й плаче: «Пане вчителю, пане вчителю…».
Нині Михайло Савка є регентом церковного хору в селі Старий Лисець. Каже, запрошують керувати хором у Загвіздя, але рідні не дозволяють, бо бережуть. Син Андрій Савка з дружиною Людмилою Лінник і чотирма синами заснували родинний ансамбль «Савка-бенд», а пан Михайло є там солістом.
Музика в домі Савок лунає щодня.
