Сільський голова села Мишина Коломийського району Дмитро Гросу ще у 2014 році відправився на фронт. 242 дні чоловік перебував “на нулю” – так називають вояки зону безпосереднього бойового контакту з ворогом.
“Від початку воєнного конфлікту на Донбасі туди йшло воювати дуже багато добровольців. Вони були впевнені, що кремлівська провокація буде придушена в зародку. Але конфлікт затягнувся. Нині вже нема такого масового ентузіазму, – вважає Дмитро Гросу. – Однак рідну землю захищати треба. Чесно кажу: якби оце зараз мені зателефонували мої побратими з передової: “Дмитре, тебе тут треба!” – я би, мабуть, пішов воювати знову…”.
Як лише почалося на Донбасі збройне протистояння, Дмитро вирішив іти добровольцем:
“Донечка Настя була серед активістів Майдану в Чернівцях. Син іще підліток, але патріотизму у нього – на цілого дорослого. То як можна бути соціально пасивним, маючи таких соціально активних дітей!..”
Дмитро здав у військкоматі необхідні документи й заявив про свій намір іти воювати. Там сказали чекати. Чекав недовго. Улітку прийшла повістка, пише “Дзеркалі Коломиї”.
На Раковецькому полігоні Дмитра записали до Нацгвардії. Відтак уже в Харкові формувалися бойові одиниці, новоприбулих озброїли, провели з ними бесіди на актуальну тему й відправили на територію бойових дій. Уже пізніше, коли довелося проходити бойові хрещення, командири проводили відсів “баласту”. Всі усіх знали. Воно виглядало так: кожен боєць підрозділу отримав карточку зі списком особового складу. Завдання було поставити галочку біля прізвища того бійця, з яким з тих чи інших міркувань ти не пішов би в бій. Що цікаво: коли підбили підсумки, виявилося, що одні й ті самі прізвища відзначили майже всі бійці. “Баласт” відправили з передової на мирні території. Там від них буде більше користі.
“Силами нашого батальйону утримувалися позиції від станиці Луганської до околиць міста Золоте. Екіпірування було нікудишнім. Обмундирування я сам собі купив ще у Коломиї в магазині. Згодом громада села мені закупила й вислала на фронт бронежилет, каску й інші необхідні для вояка речі”, – розповідає Дмитро.
Найперше, як стали на бойову позицію, кожен вояк окопався. Саперна лопатка й автомат – це перші помічники бійця. А бої велися просто шалені аж до підписання Мінських угод. Артилерія не вгавала. Щойно починало загрозливо свистіти у повітрі, кожен кидався з бліндажа в особисто виритий окіп. Під час обстрілу бліндаж міг перетворитися на братську могилу.
На “передку” не можна ні на хвилину розслаблятися, – ділиться досвідом Дмитро. Чимало нещасних випадків саме через утрату пильності. Хлопці підривалися на розтяжках, потрапляли під кулі диверсійних розвідгруп противника і снайперів. Гинули солдати не лише від куль чи осколків. Так, одному водієві відірвало голову пластиною бронежилету, почепленого на дверцята кабіни для захисту. Не подумав, бідолаха, про ударну силу кулі… Щодо досвіду, то він приходить дуже швидко. Чимало корисних порад давали ветерани Афганістану та інших гарячих точок.
Важливо зауважити, що у зоні бойових зіткнень майже ніхто не хворів, витримуючи такі фізичні й психічні навантаження, від яких у цивільному житті зламався б, – констатує мишинський війт. – Я, як лиш прибув на “нуль”, мав проблеми зі здоров’ям. А там – жодних. Зате маю проблеми тепер, до колишніх додалися набуті під час війни.
З гіркотою й дуже лаконічно згадує колишній боєць лютневі події 2015-го. Їхній батальйон тоді кинули на прикриття відходу військових підрозділів з Дебальцевого. Через помилки, а можливо, й свідомо шкідницькі дії вищого командування батальйон утратив 11 вояків убитими за один день.
На війні геть усі вояки стали ревно побожними, – наостанок нашого спілкування зазначив Дмитро Гросу:
“Навіть ті, хто не знав молитов і ніколи в житті до Бога не звертався, зичили в інших молитовники й шепотіли молитви. Найактуальніша молитва кожного бійця – це 90-й Псалом Святого Письма. У ньому прописане моління вояка про захист від загибелі”.
