Ірландцю Джону Стоксу – 56. Він вже багато де побував, пожив у Європі, Скандинавії, США. Джон Стокс – художник-самоук, письменник, аматор, композитор і музикант. Уже більше року Джон живе в Івано-Франківську. Тут він почувається як в Ірландії, найбільше йому подобаються люди. Найголовнішим у житті Джон вважає постійний рух та зростання, повідомляє “Вежа“.
– Розкажіть, з чого розпочались ваші подорожі.
– Що-що, але подорожі у моєму житті – не випадковість. Я давно хотів подорожувати. І ось одного дня прокинувся і … А-А-ААААА! Я повинен їхати, я повинен подорожувати! Свої подорожі я розпочав не маючи багато заощаджень, це дає мені відчуття свободи та щастя.
Спочатку я, разом зі своєю подругою Еллою, вирушив у Данію. Ця подорож не була спонтанною, оскільки ми поїхали на запрошення друзів. В Данії ми пробули 6 місяців. Це було чудово, там ми зустріли дуже хороших «комфортних» людей. Потім була Польща. Люди в Польщі надзвичайно закриті, все контролюється, все сплановано – така собі модель Німеччини. Мені бракувало свободи. Через пів року ми вирішили їхати далі. США, Канада, Іран, Іспанія, Туреччина, Румунія, Угорщина, Словаччина – там я вже побував.
–Що вам найбільше подобається в Україні?
– В Україні мені найперше подобаються люди, потім – люди, і ще раз – люди (сміється). Мені подобається, що українці багато жартують, будь-яку проблему вони готові перевести в жарт, люди завжди готові посміятися над своїм невдачами. Люди в Україні надзвичайно щирі та доброзичливі, розумні, інтелігентні. В Україні багата і цікава культура, в неї ці чудові люди вкладають своє розуміння світу, і це – прекрасно. Окрім того, тут дуже гарна природа.
– Вам подобаються українські традиції? Ви святкуєте разом з франківцями?
– О, так! Місто на великі свята наповнюється незабутньою атмосферою. На Великдень я випікав паску, потім ходив до церкви її освячувати. А на Різдво – милуюся святковою ялинкою та насолоджуюсь мелодіями українських колядок.
– Як ви заробляєте на життя?
– Біля ратуші я люблю грати на укулейлі, часто людям подобається моя музика, це дає мені невеликий заробіток. Ще в Івано-Франківську я вчу людей англійської мови, що теж приносить мені трохи грошей.
– Яке ваше життєве кредо?
– Найголовніше в житті – це постійно зростати, розвиватися і завжди прагнути більшого.
– Ви маєте освіту музиканта чи художника?
– В дитинстві я трохи вчився грати на піаніно, на укулейлі (яку Джон жартівливо називає своєю дружиною Софі) я навчився грати самостійно. Писати картини я теж вчився сам. Але це не важливо, бо пишу і граю я так, як я це відчуваю.
– Музика, книги, малярство, подорожі – стільки всього, ви уявляєте своє життя без чогось із цього ряду?
– О, це дуже складне запитання. Музику я і пишу, і виконую (сміється). Якщо обирати між візуальним і слуховим, то я обираю музику, для мене вона важливіша за тексти. Чути для мене набагато важливіше, ніж бачити.
– Чому з усіх міст ви обрали Івано-Франківськ?
– Чому Франківськ? Тому, що це дуже комфортне місто. Тут я почуваю себе як в дома. Мій дім тут (Джон торкається до грудей і показує на серце). Тут люди щирі, з відкритими серцями, креативним мисленням. Я живу кожним днем, насолоджуюсь кожною миттю, тут я почуваю себе як в дома.
Кожних три місяці я змушений виїжджати, щоб перетнути кордон. Як тільки я опиняюся за межами країни, я відчуваю страшенний сум, мені хочеться назад. Попри нестримне бажання відкривати щось нове, я повертаюсь в Україну.
– Під час виставки в Бастіоні не було бажаючих купити ваші картини? Це була ваша перша виставка в Україні?
– Це була не тільки перша моя виставка в Україні, це була перша художня виставка моїх картин. Я був приємно здивований тим, що людям подобались мої роботи, і вони їх обговорювали. Виявились навіть охочі придбати собі картини.
– У вас багато друзів?
– Спочатку було лячно подорожувати без грошей, без друзів, але все складається само собою. Зараз у мене багато друзів по всьому світу. Усі вони – чудові люди. Знаєте, коли починаєш щось робити потрібно у це вірити, довіряти життю.
– Про що ви мрієте?
– У мене нема мрій, я живу тим, що в мене є.
– Ви слухаєте українську музику? Хто з українських виконавців вам подобається?
– Слухаю Скрябіна, Океан Ельзи, Pur:Pur.
Які міста України ви ще відвідали? Що і де найбільше вразило?
– Львів – архітектурою, Запоріжжя і Дніпро – дуже класні, але це великі індустріальні міста, в них я не зміг би жити. Ще я намагався потрапити в Крим, але, на жаль, це мені не вдалося.
Цікавий випадок трапився з нами у Верховині. Приїхавши туди, ми попросили у місцевої сім’ї дозволу залишитися в них на ніч. Ці люди не тільки нас впустили у свою домівку, а й пригостили вечерею. Та найбільше нас вразило те, що наступного ранку ми прокинулись, а господарів уже в дома не було. Пізніше виявилося, що вони пішли на роботу і залишили для нас ключі. В них ми залишились на півтора місяця.
– Щоб вам хотілось змінити в українцях?
– Знаєте, коли їдеш влітку кудись далеко, наприклад у гори, а в автобусі спекотно, ти вирішуєш відчинити вікно, щоб ковтнути свіжого повітря. І разом з тим чуєш, як тобі в спину кричать зачинити вікно, бо тітці з заді дує (посміхається).
А якщо серйозно, часто чую про те, що українцям потрібно вчитись у Європи. Мені здається, європейцям ще багато чого треба повчитись в українців.
