«Грошей не просимо і не будемо просити! А ось робочі руки і будматеріали дуже потрібні», – каже Ігор, який разом зі своїми товаришами, не просячи допомоги у держави, будує реабілітаційний центр для бійців АТО, пише goodhouse.com.ua.
Можна смачно лаяти державу і уряд за те, що занадто мало часу і коштів витрачається на реабілітацію бійців АТО. А можна почати робити хоч щось самому – те, що реально допоможе людям, які пройшли жах війни, знову повернутися в мирне життя.
Ігор ще з часів Революції гідності звик не покладатися на можновладців. Як і інші побратими з «Михайлівської сотні», він критикував лідерів революції – за нерішучість і безглуздість. Але знову і знову виходив патрулювати Майдан, захищаючи – не себе – всю Україну від державного бандитизму і вседозволеності.
Тоді, захищаючи Майдан під час штурму, він отримав важке поранення. Довго лікувався, і у нас, і за кордоном. Приїхав після реабілітації на милицях – а в країні війна. Переживав, що не може разом з побратимами з Майдану взяти в руки зброю і захищати Україну від агресора. Знайшов собі застосування: збирав і привозив на лінію фронту волонтерську допомогу. А одного разу зрозумів, що хлопці, які повертаються з фронту, повинні мати те місце, де вони змогли б відволіктися і забути про все те, що бачили на війні. Так виникла ідея «бандерівський схрону».
Місце для нового реабілітаційного центру знайшлося на Прикарпатті, в мальовничому селі Клубівці. Старий будинок, де колись жив священик, церква передала волонтерам: Ігорю і його побратимам з «Руху Михайлівський». Будинок – старенький, що вимагає ремонту і проведення комунікацій, в який ще вкладати і вкладати – і гроші, і сили.
Спочатку купували все необхідне виключно за свої гроші, потім пішла волонтерська допомога – коли більше, коли менше, коли зовсім нічого. Але хлопці не сумують: на допомогу приїжджають демобілізовані воїни, ті, що на ротації, просто небайдужі люди. Адже роботи о-го-го скільки, кожна пара робочих рук на рахунку! Треба робити все: класти нормальний дах, проводити воду, добудовувати майстерні.
«Ми розраховуємо приймати до 12 бійців, у нас будуть спеціальні майстерні, де хлопці зможуть займатися творчістю: столярувати, малювати, працювати з глиною і металом, – говорить Чернецький. – Словом, повноцінно відволіктися і соціалізуватися».
Втім, вже і зараз «Бандерівський схрон» приймає невеликі групи бійців.
У планах – закінчити всі необхідні роботи вже восени. Допомагають хлопцям як місцева громада, так і друзі із закордону, з якими познайомилися ще на Майдані і під час реабілітації в Чехії. Але, мабуть, найбільше Ігорю надає сил і натхнення присутність поруч коханої Наталі й однорічної Соломійки.
