Люди Світ

Хулігани, які ловлять сепаратистів. Лідери об’єднання С14 (“Січ”) розповіли про свої погляди та стосунки з правоохоронцями

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

С14 (“Січ”) – група, яка декларує боротьбу проти сепаратизму у далеких від фронту містах.

ВВС Україна поспілкувалася з лідерами об’єднання С14 (“Січ”) про їхні погляди та стосунки з правоохоронцями.

Активізм і АТО

Євген Карась – київський активіст, який брав участь у протестах проти забудови Скверу Стуса і перебудови Гостинного двору. У 2014 році балотувався до Київради за списками “Свободи”, але не пройшов.

Олександр Войтко був журналістом і викладав у Могилянці.

Обоє підтримували Євромайдан, а після початку конфлікту вступили у батальйон “Київ-2”, звідки перейшли до батальйону “Гарпун” (підрозділ спеціалізувався на розвідці та антидиверсійних діях).

Обоє є учасниками АТО.

Згодом, коли “Гарпун” розформували і бійців перевели до полку “Миротворець”, пішли зі служби. Як кажуть – через те, що керівництво полку “витискало” з нього добровольців.

Євген Карась та Олександр Войтко входять до об’єднання С14. Поміж іншого, його члени займаються тим, що проводять “виховні бесіди” з тими, кого вважають “сепаратистами”.

На Youtube-каналі групи є кілька відео з доволі жорсткими розмовами.

“Ми багато спілкувалися з людьми на Донбасі. І відчули, що ситуація там склалася так, бо весь час толерували: ну добре, вийшов хтось на проросійський мітинг; добре, середи них є росіяни; добре, вони щось там захопили. А потім стало пізно”, – розповідає Євген Карась.

“Тому ми вважаємо, що це треба присікати від початку. У людей, які ходять по мирних містах і вважають, що Україна – це не держава, що тут має бути “Русский мир” або співчувають бойовикам ЛДНР – не просто ідеологія. Це ті, хто вже завтра може почати стріляти і убивати”, – додає він.

Водночас, вони наполягають – нікого не б’ють, а лише займаються “дрібним хуліганством”.

“Якщо людина відверто висловлює антиукраїнські погляди, її, звичайно, не можна калічити чи вбивати. Проте і мовчати про це не можна… Тому ми вважаємо, що тут треба займатися дрібним хуліганством – дати ляпаса, зупиняти їх, не давати їм це говорити”, – пояснює Євген Карась.

За його словами, “тут мова йде про трохи інші речі, ніж діалог”.

А Олександр Войтко вважає, що таким чином С14 бере участь у “гібридному конфлікті”: “Від початку конфлікту наша держава каже про гібридну війну, але сама її не веде. Вона веде звичайну війну на Сході, а на виклики на решті території вона відповідає дуже слабко”.

Старі знайомі

Хлопці кажуть: до збройних формувань приєдналося багато проросійських активістів, з якими у них виникали конфлікти 2014 року.

Наводять приклад людини, яка планувала влаштувати автопробіг по Україні з бюстом російського імператора Миколи ІІ.

Тоді справа дійшла до бійок.

“Ми з ними побилися і кажемо – якщо ви хочете діалогу між народами, давайте говорити, що ось – ми, Україна, і росіяни – якісь нам сусіди. Але Микола – це імперське минуле, ми цього не допустимо… Ніби порозумілися, щоб було менше бійок”, – пригадує Євген Карась.

“Так от, цю людину вбило СБУ під час затримання в Харкові у 2014 році. У нього в наплічнику були магнітні міни і пістолет з глушником”, – розповідає один з керівників С14.

“І це був київський хлопчина, з яким ми ніби порозумілися! Просто у нього були проросійські погляди. Не минуло й півроку війни, як він у Харкові готовий був убивати”, – дивується Євген Карась.

(З повідомлення СБУ від 24 жовтня 2014 р.: “Чотирьох озброєних диверсантів СБУ затримала під час підготовки ними вибуху на території піротехнічного заводу у Харкові… При затриманні бойовики чинили опір, використали проти правоохоронців ручну гранату, відкрили вогонь з пістолета, отримав серйозне поранення співробітник СБУ. Один із диверсантів, який вів прицільний вогонь, під час спецоперації був знешкоджений“.)

“Опоненти нам кажуть – чому ви не на Сході? Сидіть в окопах і воюйте там. Їм дуже не подобається, що хтось їм протистоїть тут. Можливо, на це і була ставка – що всі патріоти і дієві люди загрузли у війні, а тут відкрився простір, щоб підірвати зсередини”, – припускає Олександр Войтко.

Стосунки з поліцією

Хлопці нарікають, що поліція недостатньо реагує на загрозу сепаратизму у містах, які знаходяться далеко від фронту.

“Знаю випадок, коли в Києві люди включили відверто сепаратистську музику. На це тричі викликали патрульних, а ті не знали, що робити”, – відзначає Євген Карась.

“Вже потім цим сепаратистам набили пики і вони навіть не питали, за що. І люди довкола сказали: молодці хлопці. От така ситуація: коли є порушення закону, але не порушення норми суспільства”, – додає він.

Хто саме “набив пики” за “відверто сепарський реп”, він не уточнює.

У своїх повідомленнях про подібні випадки С14 нерідко використовує розмите формулювання “невідомі патріоти”.

На питання про те, чи не виникало у групи проблем із законом через такі “виховні бесіди”, кажуть: “Ми проводимо переважно мирні акції. Якщо хтось від нас дуже постраждав, то ми не в курсі”.

Чи відкриті проти активістів кримінальні справи через це, також не знають.

“Тут така ситуація – поліція розуміє, що якщо почати робити кримінальну справу, то постануть питання і до неї. Якщо, наприклад, у злочинця розбитий ніс – але чому цей злочинець ходить тут?” – запитує Євген Карась.

У коментарі ВВС Україна речник МВС Артем Шевченко розповів, що поки що жодних питань до С14 у правоохоронців саме через “виховні бесіди” не виникало.

“Хочуть проводити виховні бесіди з “побутовими сепаратистами” – не питання. Але не порушуй закон, не застосовуй силу, не вчиняй злочину”, – попередив Артем Шевченко.

Про жоден конкретний випадок порушень зі сторони членів С14 йому не відомо.

“Якщо вони будуть порушувати закон, їх притягуватимуть до відповідальності. Як їхніх друзів, за версією слідства”, – додав речник МВС.

Справа Бузини

Слідство, про яке згадав Артем Шевченко, стосується справи про вбивство публіциста Олеся Бузини.

За підозрою у вчиненні цього злочину були затримані двоє екс-бійців АТО – Денис Поліщук (54-й розвідбат) і Андрій Медведько (“Гарпун”), – наближені до об’єднання С14.

Наразі їх випустили з-під варти, захист відкидає причестність до вбивства публіциста. У справі нещодавно завершилося досудове слідство.

Саме цим Артем Шевченко і пояснює всі нарікання групи С14 про те, що їх змусили залишити службу у “Миротворці” (Олександр Войтко, наприклад, лише нещодавно написав заяву про звільнення, а до цього судився через результати переатестації).

“Ці хлопці перебувають у системному протистоянні з національною поліцією ще з тих часів, коли їхні друзі були запідозрені у вбивстві Бузини. Вони це сприйняли як наїзд на своє неформальне утворення”, – каже Артем Шевченко.

“Вони створюють з себе таких “Дон Кіхотів”, яких переслідує вся поліція… Це все абсурд. Вони не настільки вагомі й впливові”, – додає речник МВС.

Він також наголосив, що громадська діяльність і служба у поліції – різні речі: “Можливо, на певному етапі їхня громадська діяльність і позиція щодо постійного конфлікту з поліцією увійшли у протиріччя з можливістю служби у лавах полку “Миротворець”.

“У поліції немає ніяких громадських рухів. Якщо ти хочеш займатися громадською діяльністю, розкручувати бренд свого неформального об’єднання – уперед. Але не порушуй при цьому закон і не служи в поліції”, – резюмує Артем Шевченко.

Політичні амбіції

Хлопці з С14 зізнаються – дійсно мають певні політичні амбіції.

“Нашою ідеологією є український націоналізм, але багато уваги приділяємо соціальній діяльності”, – каже Євген Карась.

Водночас вони заперечують зв’язки з неонацистськими ідеями – кажуть, що цифра “14” у назві з’явилася тому, що “Січ” була створена 14 жовтня, а не через зв’язок з неформальною символікою праворадикальних рухів “1488”.

“С14 – це “Січ”. Розповідають, що у підпільних типографіях УПА не було літери “і”, й замість неї писали “1”, – додає Євген Карась.

“У нас політична амбіція – привернути увагу суспільства до того, що Україна веде тяжку війну за незалежність. І як вона завершиться, поки що не вирішено”, – говорить про свої мотиви Олександр Войтко.

“Чому ми займаємось протидією сепаратистським рухам в Києві? Бо без цього не може бути сталості у якихось соціально-культурних рухах…”, – додає Євген Карась.

“Це не те, що нам весело когось ловити. Це, насправді, займає багато і часу, і це ризик – вони так само можуть ловити нас. Хоча ми не боїмося: на війні, як на війні”, – каже він.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні