Відомий франківський художник та музикант Ярема Стецик уже 20 років займається авторськими інтер’єрами. Кілька останніх років мріє робити інтер’єри по книжках, піснях і картинах місцевих художників, письменників, музикантів. І таким чином прив’язувати все до землі, створювати місцеві коди, родзинки, нести мистецтво у бізнес, а бізнесу нагадувати про мистецтво. Як?
За словами Стецика, у Франківську є багато картин чи кілька імен, які добре надаються як ескіз до цілих архітектурних комплексів. Як приклад наводить серію картин Наталії Білик «Півні», мовляв, бачить на основі її робіт готельний комплекс. У Богдана Бринського – щось класичне, а картини Тетяни Павлик – це дощовий, романтичний інтер’єр з акварелями по стінах, пише “Репортер“.
«Зазвичай наші дизайнери намагаються тримати руку на пульсі світу – що там у тенденціях. Туди дивляться і бізнесмени, які замовляють інтер’єр. А робити за тенденціями світу – це пасти задніх, треба «родити» своє, – каже Ярема Стецик. – І я рекомендував би всім – берете картину чи берете замовника і ведете у галереї, і шукаєте там той ключ, який відрізнятиме вашу роботу від інших».
Каже, розмови вже є, але робити ще не наважуються. Сподівається, що до цього доросте нове покоління. Адже мистецькі події чи твори з часом лише дорожчають.
Читайте: Ісус живе біля ратуші. У Франківську вже четвертий рік діє шопка з музикою, інтерактивом і місцевим Єрусалимом (ФОТО)
«Витвори мистецтва можна тюнінгувати, але в будь-якому разі вони вже мають свою глибину та історію, – вважає Ярема. – Можна бачити нові сенси. І це той момент, коли ми тягнемо мистецтво до бізнесу, а з іншого боку – бізнесу вказуємо на те, що мистецтво є одним із найцінніших товарів».
Як можна перенести картину в інтер’єр і там її розвинути, художник показує на прикладі готелю Girski у Буковелі. Там восени минулого року під свою ж картину «Яремче, складки» Стецик зробив вестибюль і ресторанний зал.
Каже, тут живопис задає тон усьому. «В картині є практично все, що є у цьому інтер’єрі, – говорить Стецик. – Відносно збережені пропорції та кольори. Різкість тонких ліній, які зчитуються на картині, мають продовження у декорі закладу. Багато чорного кольору, який насправді геть непомітний. Є натуральний матеріал – вапняк, травертин – він білий, як скеля. Є золото, яке також присутнє в картині. Тобто картина задає тему всьому. Навіть ширина ліній асоціативно співзвучна з картиною».
Читайте: Добро у пам’ять. Родина загиблого Віталія Яремчука перетворила горе на благодійність (ФОТО)
Екологічні матеріали для Стецика – головне правило. «Удвічі краще, якщо вони ще й місцеві, – говорить художник. – От, дерево зрізане й висушене тут, а ще оброблене знайомим майстром. Я дивлюся на той стіл – і як говорю з майстром».
Мода мінлива, тренди міняються, але якщо є емоція, «замішана» на місцевому коді, то вона будь-яку моду переживе і витримає, впевнений Ярема.
Наприклад, «Свято грибів і форелів», відому пісню «Перкалаби», в кінці минулого року вдалося перенести в інтер’єр бенкетного залу «Ведмежа гора» в Яремче. Так склалося, що у власника закладу ця пісня була в переліку улюблених, а Ярема – її носієм.
«То була мрія ще з двотисячних років, коли ми з Федотом (Андрій Федотов, фронтмен «Перкалаби» – Ред.) придумали цю пісню, – пригадує Стецик. – Думали, що було б прикольно відкрити такий ресторан. Але у творчій голові воно з’являється дуже швидко, а до реалізації доходить не завжди. А голови бізнесові мислять практично, реалістично. І тут у нас усе склалося, все вийшло! І зал запрацював, як має бути. А інтер’єр там зроблений не за правилами дизайну – він більше авторський, дуже насичений художньо та емоційно».
За словами Яреми, він і далі відкритий і до інших творів, інших пісень. От, зробити ресторан «Зелений гай» на основі пісні Назарія Яремчука в естетиці 1970 років. Такий заклад є, але він не має такого чіткого культурного коду.
Читайте: Озеро прийме кораблі. Хто й навіщо у Франківську будує середньовічні судна (ФОТО)
Гарним прикладом є кав’ярня «Говорить Івано-Франківськ». Це позивний франківського радіо, а також одна з пісень «Перкалаби». Це локальне, місцеве, впізнаване і саме тим цінне. Ще один приклад – недавно відкритий мистецький простір «Ваґабундо». Назву взяли з твору письменника Юрія Андруховича, вона має код.
«У Львові щось таке вже є, – каже Ярема Стецик. – Там цей напрямок пантрують, бо це пряма дорога до успіху – добувають емоцію. Наприклад, мені подобається ресторан «Зеник. Пиво з дерунами». Я чітко читаю код, що воно з «Братів Гадюкіних» – потім ми шпацерували, пили пиво з дерунами – хоч воно ніде не вказано. Але я вже йду туди і співаю».
Фото: Денис Овчар
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.