Ярослав Богак – судинний лікар-хірург, вже майже два роки перебуває на військовій службі. До війни працював у відділенні судинної хірургії Івано-Франківської ОКЛ, в березні 2022-го пішов добровільно в армію. Нині служить військовим хірургом у Краматорську, отримав звання старшого лейтенанта.
Його історію виклали на сторінці ОКЛ.
Останнім часом доукомплектувалися госпіталі в Слов’янську, Дружківці, Покровську, і в мене стало менше судинної роботи, – розповідає він телефоном. – Але в нас постійно є робота. От зараз на стабілізаційному пункті знаходжусь. Тут ми надаємо бійцям першу медичну кваліфіковану допомогу і далі відправляємо їх в госпіталі. Час від часу їжджу на такі чергування, заміняю інших лікарів”.
Про людей і мишей
З його слів, зараз Краматорськ стали трошки менше “утюжити”, і місто віджило. Відкрилися нові піцерії, магазини, стало більше людей і машин. Навіть вуличне освітлення вмикають до 9-ї години вечора. Буквально за останніх 4-6 місяців так все змінилося.
До нас в лікарню вже не привозять скопом купу поранених. Медичне сортування йде більш грамотно, налагоджено. Важчих пацієнтів відправляють у військові госпіталі, легших до нас віддають. Тобто всі кінцівки ми робимо. Деколи артерії нам віддають, деколи їхні судинні хірурги справляються”, – додає Ярослав.
Лікар жартує, що в армії став ще й спеціалістом по рубанню дров:
Якось три дні рубав дрова тут, на селі. Так мені захотілося. Крім того, помагав воду носити, продукти. В армії ти стаєш універсальним чоловіком”. Також їм там доводиться самим ремонтувати машини, і він “навчився розбиратися і в машинах, і в шинах, і у всьому решта”.
Якщо ж немає роботи, то Ярослав читає книжки, йому подобаються військові романи. Недавно, наприклад, прочитав історичний роман Юрія Сороки “Іван Богун” у двох томах. Зараз читає Кокотюху, прочитав “Червоний”. Це допомагає трохи розслабитися…
Зі свого нинішнього військового життя відзначає такий момент:
Стільки мишей в житті не бачив ніколи, скільки тут побачив. Щоб по мені бігали миші, по голові, такого не було ще ніде”.
Відчуття обов’язку
Хірург каже, що вдома був три місяці тому, але знову, напевно, не скоро приїде. “Ти приїжджаєш додому, а тебе тягне на війну, бо в тебе є відчуття невиконаного обов’язку. Є відчуття братерства – побратими тебе чекають. Кожна пара рук тут, на фронті, важлива, кожна голова”, – пояснює він.
А ще Богаку зовсім не сподобалося, яким став Франківськ. Нові дорогі авто, гламурне безтурботне житття, а “ти йдеш у формі, і на тебе вже дивляться трошки скоса”. Він спеціально ходив у формі під час відпустки, щоб популяризувати військових.
Хочу, щоб поважали військових. Тому що ці люди зараз тримають країну. Не депутати, не політики, не мер наш зі своєю бруківкою…”, – наголошує лікар.
Він прогнозує, що “цей несправедливий дисонанс в суспільстві”, коли одні воюють, а інші збагачуються, може після нашої перемоги, яка неодмінно буде, призвести до серйозного внутрішнього конфлікту – аж до громадянської війни…
Ярослав зізнається, що дружина та рідні вмовляють його повертатися вже додому, але він не може собі дозволити зараз піти:
По-перше, у мене немає на це законних підстав, а фантазувати якісь підстави я не буду принципово. По-друге, я сюди прийшов добровільно. Не можу зараз все залишити й ходити на роботу, ніби нічого не сталось».
На його переконання, люди мають усвідомити, що за свою країну треба боротися. Для цього є два шляхи: або працювати для ЗСУ, або працювати в ЗСУ. Той, хто думає, що відсидиться дома, дуже сильно помиляється. А якщо всі будуть відсиджуватися, то будемо мати “рускій мір” аж до Львова. І у Франківську буде те ж саме, що було в Бучі та Ірпені…
У нас є два варіанти: або вижити в цій війні і здобути перемогу чи якусь стабільність, або загинути”, – резюмує хірург.
Точка неповернення
Разом з тим, підсумок 2023 року, на думку лікаря, є позитивний.
Тому, що, хай там як, ми вистояли. Ми стоїмо, боремося, незважаючи ні на що”.
А на новий рік і на майбутнє він загадує бажання “однозначно перемоги”. І щоб наше суспільство стало зрілим, громадянським, почало контролювати владу і вимагати від влади допомоги. Він вірить, що “у нас точно буде перемога”.
Ярослав Богак хотів би, щоб усе було, як до війни. Щоб він ходив на свою роботу і жив безтурботним життям, виховуючи дітей та будуючи плани на майбутнє. ”
Але мені здається, ця війна дуже багато чого змінить, і ми ніколи вже не станемо такими, якими були раніше. Ніколи! Ця війна – це точка неповернення. Ми зобов’язані побудувати громадянське суспільство, сильну економіку… Тому що москалі не дадуть нам спокою”, – підсумовує він.
Читайте: “Сумний святий вечір”. У Коломиї дружини військових влаштували мирну акцію
