28-29 вересня у Києві пройде Фестиваль живих історій. На ньому зберуться люди, які працюють з українською історією та її живими носіями. У фестивалі візьмуть участь і прикарпатці, зокрема франківський історик, викладач Сергій Адамович з проєктом «Нереабілітована пам’ять».
Він та ще двоє науковців – Роман Кобильник і Лілія Щербик – працюють з архівами та живими свідками, збирають історії тих, кого досі не реабілітували, пише “Репортер“.
Закон не для всіх
«В архіві СБУ є кілька тисяч справ, так званий «нереабілітований фонд», – говорить Сергій Адамович. – Це люди, які зі зброєю в руках боролися проти радянського режиму. Звісно, серед тих справ є й справжні злочинці, які не будуть підлягати реабілітації, наприклад, представники радянських спецслужб».
1991 року ухвалили закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Але багато людей не потрапили під його дію. Річ у тім, що він забороняє реабілітувати засуджених за зраду батьківщини, шпигунство, диверсію, саботаж, теракти, організацію збройних формувань. Таким чином, бійці ОУН-УПА та інші засуджені формально залишилися злочинцями і в історії сучасної України. У травні 2018 року набули чинності зміни до закону, за ними, наприклад, реабілітували підпільника Івана Мирона, про якого «Репортер» писав раніше.
Франківські історики сподіваються, що, привернувши увагу до цих справ, вони посприяють реабілітації забутих героїв. Таким чином декого вже реабілітували ще у 2015 році, до прийняття змін.
У процесі роботи над проєктом записали понад 30 спогадів, опрацювали більше 800 справ. Було б легше, якби мали доступ і до архіву МВС.
«З архівом МВС ми ведемо довгу боротьбу. Посилаємося на закон: ніхто не може заборонити доступ до цих справ ні дослідникам, ні родичам, – каже Адамович. – Писали і Авакову, і попереднім очільникам міністерства, але безрезультатно. Вони відповідають, що у справах цих людей могла бути державна таємниця. Яка могла бути таємниця у справах людей, яких вивозили на Сибір? І якої країни державна таємниця – не України ж!».
Останній. Підпільника Івана Мирона реабілітували тільки тепер
То була страшна війна
Проєкт полягає у роботі з документами з обласного архіву та архіву СБУ, а також з постраждалими від режиму або їхніми родичами. Спочатку історії друкували у пресі та викладали в інтернет на сайті проєкту, нещодавно найцікавіші з них увійшли до книги «Нереабілітована пам’ять». Це тільки перша частина, готується друга.
«Книга складається з трьох частин, – розповідає Сергій Адамович. – Перша – це реальні герої, які боролися за незалежність України. Друга – звичайні люди, які стали жертвами репресій німецького чи радянського режимів. Третя – про «визволителів» – працівників радянських правоохоронних органів, які настільки порушували так звану радянську законність, що їхній режим їх карав. Вони були або грабіжниками або сексуальними збоченцями, або п’яничками. Це було справжнє обличчя тієї влади, яка прийшла».
Але історій про радянських злочинців у книзі небагато, більшість – про засуджених, репресованих борців з режимом. Наприклад, історія сільського вчителя, який вступив до УПА, або оунівців, які розповсюджували листівки, щоб калушани не йшли на вибори до Верховної Ради СРСР. Також – історії закоханих пар, які воювали в УПА…
Не втратити пам’ять: Про що говорить нова братська могила, знайдена на Прикарпатті (ВІДЕО)
«Це була страшна війна і рідко коли люди та події були білі або чорні, – каже Адамович. – Є історія про «Перекотиполе», техніка звукового кіно, якого змусили працювати і на червоних, і на ОУН, і на гестапо. Історія про суддю, якого засудили лише через те, що він був суддею. А ще – про офіцера НКВД, який сексуально чіплявся до дітей, про те, як сільські голови працювали і на червоних, і на УПА».
Деякі історії з архівів опублікували в газеті, а родичі побачили і надали фотографії, якими потім проілюстрували тексти в книзі.
«У другу частину книги ввійде дуже велика кримінальна справа, пов’язана зі знищенням євреїв у Калуші – не гірше, ніж «Список Шиндлера», – говорить Сергій Адамович. – У 1960-х радянське КДБ знайшло винних у цих розстрілах, вони мали багато часу, детально описали ці злочини. Також у другу книгу додамо четвертий розділ – про депортованих».
Музей замість концтабору
Також ГО «Поступовий гурт франківців», координатором якого є Сергій Адамович, планує відкрити музей депортації українців у Брошневі. Вже є приміщення, і місцева влада Брошнів-Осадської ОТГ підтримує.
«Брошнів вибрали невипадково: там був пересильний, а фактично – концентраційний табір, куди звозили людей, які там по кілька тижнів чекали рішення, куди їх відправлять далі. Потім їх грузили у вагони та везли у місце ув’язнення. Такі табори в нашій області були у Коломиї та Брошневі», – розповідає історик.
У музеї будуть пам’ятки, які розповідатимуть про депортацію українців у ХХ столітті: як небажаних радянській владі до Сибіру та Казахстану, так і етнічних українців з Лемківщини, Підляшшя, Холмщини.
Зараз до музею збирають експонати. Багато речей надали самі переселенці та їхні родичі, з цим допомогла франківська організація Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих.
Забуті могили розбрату. Як франківці відновлювали українські цвинтарі в Польщі (ФОТО)
«Плануємо отримати оригінальний вагон-теплушку, яким вивозили на Сибір, – каже Адамович. – Більше року листувалися з Укрзалізницею. Це буде вагома складова музею, бо ми хочемо, щоб він був сучасний. Було б добре, якби була можливість придбати вантажівку-полуторку, якою возили ув’язнених, це додало б ілюстративності».
Музей має запрацювати найближчим часом, також готується до друку другий том книги. Головне – встигнути записати усі спогади, каже Сергій Адамович. Бо людей, живих свідків, меншає щороку.
Автор: Ольга Романська
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.