До повномасштабного вторгнення Іван Чорний був магістром фізичного виховання, жив і працював у Польщі. Тепер він – сапер із позивним “Берлін”, який літає на БПЛА і штурмує ворожі позиції. За успішну операцію, коли віч-на-віч зіткнувся із майже десятком окупантів, пʼятьох із яких взяв у полон, бійця удостоїли найвищої державної відзнаки з присвоєнням звання Героя України.
Про повернення на Батьківщину, службу в ТрО, воєнний досвід, цінні навики та наставників, бої за Авдіївку, отримання звання Героя, службу в “десятці” та особисту мотивацію – Іван Чорний розповідає у інтерв’ю Фонду підтримки гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.
Коли почалось вторгнення Іван Чорний приїхав в Україну і став на захист.
Було все: літав на дроні, мінував, відбивав ворожі штурми як піхота і потім ще й штурмував – за що й отримав цю нагороду, – розповідає Іван. – Тільки виходиш з посадки з позиції одразу попадаєш від стрілецький вогонь. В мене була ідея відволікти їх – трішки авантюра, але це треба було робити, бо це було моє життя і життя усіх, хто був там тоді у посадці. Вдалося знищити велику кількість особового складу ворога. Командир привітав, сказав що я отримую зірочку, і сказав, що мені вітання передав Залужний. Трішки не повірив. Зрозумів тільки на наступний день, як мене на нагороду подали, що взагалі відбулося. Більше був шокований з того, що вийшов звідти живим. 10 чоловік на одного – такий бувбій, і заходив на годину, а вийшло так щоб пробув три дні.
Орден “Золота зірка” і звання героя України Іван Чорний отримав з рук президента 15 липня 2024 року.
Останні три роки працював у Вроцлаві. Ніколи не тримав в руках зброю і навіть не думав про це. Але коли почалось вторгення, Іван приїхав в Україну і став на захист.
24 лютого мені набрала племінниця зранку. І я одразу собі прийняв рішення повертатись. Я зібрав речі і поїхав просто в Україну. Рішення було таке остаточне і я ніколи не шкодував про це, – говорить Іван Чорний. – Найбільшою мотивацією було стати на захист рідних. Я з Полтави, у мене рідні – в Полтавській області і до них не дійшли буквально 20 км, бої були в Охтирці.
Буквально за пару днів Іван поїхав у військкомат. Спершу його не взяли, бо не мав досвіду. Каже, будували блокпости і робили укріплення, допомагали волонтерам або місцевим територіальним оборонам. Коли дізнався про набір у 116 бригаду, приїхав у Полтаву і Івана зарахували у роту охорони.
Каже, перший реальний бойовий досвід отримав у Парасковіївці.
Ми заходили в складі ротно-тактичної групи. Я заходив першою групою з командиром. І ми тоді боролись з вагнерами – 12 днів без ротації тримали Парасковіївку, – говорить Іван Чорний.
Розповідає, що один із командирів з позитивним “Васильок” завжди наполягав на тому, щоб бійці розвивались і займалися не лише саперною справою:
Ми навчались літати на дроні, виконували різні вправи: наприклад, бої в окопах, штурмові дії. Ми їздили з хлопцями на полігон, читали, дивились відео і старалась отримувати більше знань у вільний час.
Каже, командир на всі завдання ходив з хлопцями на штурм – заходив з першою групою. “Мені пощастило, що в мене був такий командир”, – ділиться Іван.
У Авдіївці Іван Чорний працював не лише як сапер, а й як аеророзвідник та зі скидами. Каже, йому вдалося спалити ворожий склад БК та кілька ворожих позицій.
Comments are closed.