В Україні побутує стереотип, що лялькові театри створені тільки для дітей, та – це омана. Такі вистави бувають як для малечі, так і для дорослих. Раніше завдяки театру ляльок люди мали змогу в саркастичному стилі розповідати про ті проблеми, які замовчувалися. Сьогодні у Європейських країнах лялькові вистави демонструють вдень діткам, а ввечері – дорослим. Про поняття лялькового театру та, власне, виготовлення героїв вистави поговорили з художником-лялькарем Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки – Ростиславом Котерліним, пише Вежа.
– Ростиславе, розкажіть про специфіку роботи ляльковода.
– Виготовлення ляльок – це тільки частина роботи над виставою. Спочатку потрібно ознайомитися із сюжетом п’єси, також своє бачення пропонує режисер. Багато залежить від того, яким має бути вихідний продукт: чи це лялькова вистава, чи жива гра, коли задіяні актори. Від цього і залежить подальша моя робота як сценографа. Зараз готуємо п’єсу за відомою казкою – «Три поросята», у якій задіяні тільки ляльки, оскільки це дитяча вистава.
– Опишіть процес створення ляльки.
– Спочатку я роблю ескізи ляльок. Потім узгоджуємо все із режисером, знаходимо спільну думку і вже тоді я починаю ліпити ляльки із пластиліну, робити їхню форму. Виготовлюємо потрібну гіпсову форму, у якій художники-бутафори виготовляють матрицю з пап’є-маше на мучному клейстері. Це перевірений роками, легкий та надійний спосіб виготовлення ляльки, який збережеться на довго. Швея-бутафор робить для ляльок костюми та одягає їх, в результаті виходить готова лялька. Далі вже робота режисерів та акторів, котрі повинні їх оживити, вдихнути життя. Щоб усі глядачі повірили, адже жодне кіно та мультфільм не зрівняється з цією атмосферою.
– Чи вдається реалізувати першопочатковий задум режисера? Чи видозмінюється лялька в процесі роботи?
– Часом таке трапляється, але це – спонтанність, яка присутня в будь-якій творчості. Звісно, є план та базова схема за якою потрібно рухається, та часто корективи виникають на інтуїтивному рівні. Якщо ти працюєш у цій сфері багато років, то намагаєшся робити все швидко та без помилок.
– Коли ви почали займатися цією діяльністю?
– Уже 8 років я у Театрі. Раніше у нас працював відомий художник Микола Данько, котрий переїхав до Києва і працює головним художником у Київському академічному театрі ляльок. Коли він отримав пропозицію переїхати, постало питання хто займе його посаду, він самостійно шукав собі заміну і серед всіх художників він обрав мене. До того часу я цим не займався, для мене це було щось нове, та я мав великий художній досвід.
– Пригадуєте першу ляльку яку ви змайстрували?
(Ростислав показує копію першої роботи, яку він зробив спеціально для себе, на пам’ять)
– То була вертепна вистава під назвою «Чи можна грошима річку загатити?» за Гнатом Хоткевичем. Це був бідний добрий чоловік, якому все вдавалося в житті.
– Скільки часу забирає процес виготовлення ляльки?
– Це залежить від складності самої ляльки та від погоди, оскільки гіпсова форма повинна висохнути. Якщо дуже швидко працювати і тільки цим займатися, то потрібно декілька тижнів.
– Яку емоцію у глядача ви помічаєте під час вистави?
– Це колективна робота, моя робота – тільки картинка. Якщо вистава добре зроблена режисурою і актори викладаються, тоді глядачі завжди будуть в захваті. Дітям цікаво побачити живу дію, цікавих персонажів. Буває, інколи вони бояться страшних персонажів, але такі теж повинні бути присутніми. Дітей змалку потрібно привчати до того, що у житті трапляються злі персонажі. Але у наших виставах добро завжди перемагає.
– Чи можна порівнювати театр ляльок і класичний театр? Які паралелі можна провести?
– Основне те, що одне і друге – театр. У нас, чомусь, склався такий стереотип, що ляльковий театр тільки для дітей. Та це далеко не так. У європейських театрах дитячі вистави показують вдень, а дорослі – ввечері. Згадайте відомий театр ляльок імені С. В. Образцова, де піднімалися теми, про які говорити не можна було, критикували тодішню систему, завдяки виставам була можливість завуалювати гострі теми. Не варто “тягнути на себе ковдру”, хто головний і хто перший.
– Чим, окрім виготовлення ляльок, ви ще займаєтесь?
– Я вже багато років займаюся сучасним мистецтвом. Давно співпрацюю із Київською галереєю Арт-центр Павла Гудимова «Я-Галерея». Моя виставкова діяльність здебільшого проходить у Києві, а інколи – за кордоном. У Івано-Франківську я робив виставку у Центрі сучасного мистецтва. Зараз, на жаль, його хочуть закрити. Приміщення намагаються відібрати і замінити директора. Не розумію для чого Департамент культури руйнує це все.
– Який рівень Європейських лялькових театрів? Чи є різниця із нашими?
– Є багато схожого, але у технічних новаціях вони попереду. Важливо, що у них є можливість створювати якісний продукт. На наші вистави завжди важко знаходити гроші. Театри, які я знаю за кордоном (польські, чеські, литовські, іспанські) використовують сучасні технології, завдяки яким ляльки схожі на голлівудські, наче живі, вони із сучасних акрилів. Актори дуже пластичні, я бачив таких у Голландії, вони сідали навіть на поперечний шпагат. Актори витворяють чудеса з лялькою: ходять навшпиньках, грають жіночі і чоловічі ролі. Вони працюють на гонорарній системі і конкуренція у них неймовірна, тому кожен повинен бути кращим за іншого. Якщо ти хочеш бути на сцені, ти повинен тренувати своє тіло.
Comments are closed.