Незабаром на українських великих екранах з’явиться сповнене пригод вітчизняне фентезі «Сторожова застава». Його герої будуть подорожувати у часі, боротися з нечистою силою, рятувати друзів, битися з половцями, тобто насправді робити все те, про що більшість з нас тільки мріє чи читає в книжках.
Cultprostir зустрівся з Романом Луцьким, який в «Заставі» виконує роль веселого та безстрашного богатиря Олешка. За плечима Романа п’ять ролей в кіно та більше двадцяти ролей, зіграних на сцені Івано-Фраківского академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Івана Франка. Серед його образів: Лукаш у «Лісовій пісні», Мікеле в «Шлюбі по-італійськи», Вершинін у «Трьох сестрах», Зевс у «Енеїді» та Михайло в «Солодкій Дарусі».
Справжнє розмаїття образів, з яких складається мозаїка театральної долі Романа, не могло не привести його до роздумів над тим, чим відрізняється існування актора в кадрі та на сцені. Ними він і поділився з читачами Cultprostir. А ще розповів, яку корисну пораду одного разу дав йому Роман Балаян.
- Романе, розкажіть про те, як ви вперше потрапили на знімальний майданчик.
Кіно з’явилося в моєму житті завдяки агенту Аллі Самойленко – завдяки її зусиллям мене запросили пройти проби на роль молодого Станіслава в фільмі Вікторії Трофименко «Брати. Остання сповідь». До того я лише чув про всілякі кастинги, але потрапити на великий екран мріяв завжди. Роль я отримав, але так склалося, що працював одночасно на двох фільмах – «Братах» та «Параджанові» Олени Фетисової та Сержа Аведікяна. В останній картині я грав Іллю, прототипом якого був Юрій Іллєнко.
- А як ви потрапили до знімальної групи «Сторожової застави»?
Мені здається, це було роки зо два тому. Знову ж мій агент покликала мене на проби до Києва. То був кастинг на роль богатиря Олешки, і, здається, я його пройшов. Хоча, чесно кажучи, не був до кінця впевнений в успіху. Потім ми довго чекали на старт проекту, і я вже трошки навіть забув про той кастинг, аж раптом отримав дуже радісну новину, що зйомки розпочинаються, і мене затвердили на роль.
Зйомки в кіно нагадують мені роботу на камерній сцені.
- Ви прийшли в кіно, маючи великий театральний досвід. Одразу відчули різницю в акторській роботі в кадрі і на сцені?
Звичайно, одразу. Але у наших вишах, на жаль, акторам не викладають існування перед кінокамерою, тому все, чому ти вчишся, приходить до тебе тільки з практикою. Якщо тобі трапляється хороший режисер і талановиті партнери, то ти багато береш у них. Особисто мені робота на знімальному майданчику нагадує камерну сцену театру, але в кіно, в певному сенсі, все ще більш точне. До речі, я дуже люблю грати на камерній сцені театру.
- Можете навести конкретні приклади різного акторського підходу до матеріалу в театрі та в кіно?
Коли працюєш на сцені, треба грати, підкреслюючи почуття і емоції. До того ж, маєш говорити так, щоб тебе було чутно і в останньому ряду. А в кіно якраз потрібна більш стримана манера – за моїм психотипом саме вона мені ближче. В кадрі менше суєти, менше рухів, все якесь інтимне. А ось і конкретний приклад. На фільмі «Параджанов» я працював з Романом Балаяном, і він мені казав: «Роман, съедайте окончание фразы – это будет звучать естественнее». І він, звісно, мав рацію. В театрі нечітке промовляння кінцівки фрази було б неможливим, а в кіно – дуже природнє і доречне.
- Вам, як актору, не заважає часом абсолютна відсутність хронології в зйомках кіно?
Ні, я досить легко це сприймаю. Весь секрет у тому, що треба добре підготуватися до знімального дня. Я, наприклад, прописую сцени в зошиті і коротко занотовую що за чим йде, записую, який у персонажа настрій у кожному конкретному епізоді. Коли дізнаюся, які саме сцени завтра зніматимемо, мені вже непотрібно перечитувати весь сценарій – достатньо зазирнути у власні записи.
- Що ви зазвичай робите, коли перед командою «Мотор!» не вдається моментально увійти в роль?
Коли таке трапляється, треба десять разів поприсідати і віджатись – це прекрасно працює як в театрі, так і в кіно.
- Розкажіть, який ваш герой Олешко?
О, він дійсно класний чувак! У Олешка дуже легка вдача, і він завжди перебуває у веселому настрої. Його й грати радісно, бо тільки вдягнув костюм, а тебе вже охопила хвиля позитиву і такого легкого ставлення до життя. Ще він хитрун і жартівник.
Готовий грати в Тарантіно будь-яку роль.
- Вам, як глядачу, було б цікаво дивитися «Сторожову заставу»?
Знаєте, сам жанр фентезі не є моїм улюбленим. Я більше люблю сумні і трохи драматичні психологічні фільми. Але я б обов’язково подивився «Заставу», бо вірю в наше кіно. А ще з того, що я бачив на екрані, можу стверджувати, що ми намагаємося створити щось насправді якісне та захоплююче. А ось моя дружина піде на фентезі в кіно в будь-якому випадку, бо обожнює жанр, має своїх улюблених персонажів, навіть іноді закохується в них.
- Як гадаєте, зможете своєю роллю Олешка «відбити» дружину у інших її захоплень з жанру фентезі?
(Сміючись): Я все для цього зроблю! Я буду не я, якщо вона не закохається в мого Олешка!
- Знімаючись у кіно, ви залишаєтесь актором репертуарного театру, то ж весь час їздите з Києва до Франківська. В потягах готуєтеся до ролей?
Ні, в потягу я намагаюся відпочити. Вдома – душ, сніданок, і вже потім – будь-яка підготовка. Якщо добре не відпочити і не розслабитися, то нічого в тебе путнього на сцені не вийде.
- Кіно в таких подорожах дивитеся?
Звичайно! Ось недавно вперше подивився саме в потязі «Джанго. Звільнений» Квентіна Тарантіно. Прекрасне кіно! Таке динамічне!
- Хотіли б знятися в Тарантіно?
А хто б відмовився? У Тарантіно згоден грати будь-яку роль. Він дуже талановитий і такий веселий.
- А на сцені вас легко розсмішити?
Так, я «колюся» дуже швидко. І партнери цим користуються.
- Коли востаннє вас навмисно розсмішили партнери?
Ні, виставу не називатиму, бо це буде дуже болісно для режисера. Але, знаєте, я не зовсім звичайний актор – в тому сенсі, що мені подобається потрапляти в різні незвичні і несподівані ситуації на сцені. Ось, наприклад, ти забув текст, але зумів викрутитися, не втратив лінію ролі, і ніхто в залі не помітив, що ти вигадуєш репліки – це ж така радість, такий драйв!
- Може, все ж згадаєте щось смішне, що трапилося під час вистави?
Добре. Грали ми «Солодку Дарусю». Є в спектаклі дуже драматична сцена, коли в темряві викладають із трембіт хрест, виходить Даруся і промовляє: «Тату!». Уявіть: темно, майже інтимна тиша, хрест, Даруся, і – незрозуміло звідки з’являється велика, жирна и дуже гучна муха, яку неможливо не помітити і не почути. Це було дуже кумедно.
