26-річний Павло Ковальов боєць 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», після важкого поранення лікується у відділенні травматології ортопедії і реконструктивної та пластичної хірургії Центральної клінічної міської лікарні.
У Павла післяосколкове поранення на тильній поверхні стопи, повідомляють на сторінці ЦМКЛ.
Мені 26 років. Народився та все життя проживав в Івано-Франківську. Працював тату-майстром та барбером до повномасштабної війни. Я любив свою роботу і почувався повністю щасливою та вільною людиною. За все своє життя я ні разу не виїжджав за кордон України. Навіть не подорожував нікуди. Мені було комфортно жити у нас, бо знав, що і тут можна досягти своїх мрій, – розповідає про себе захисник.
Павло Ковальов служив строкову службу у штурмових десантних військах. А 25 лютого 2022 року став на захист Батьківщини у складі військ ППО: «Я спокійно до цього ставився. Хоч, звісно, як і будь-якій людині, спочатку мені було страшно. Але я розумів, що треба йти воювати, бо не хотів бачити смерть цивільних через війну».
Внаслідок прямого попадання міною у бліндаж постраждав Павло і семеро його побратимів: «Я розумів, що нікому не можу допомогти. Намагався накласти турнікет, але не мав сил. А потім сів, закурив сигарету і думаю, ну, помру, то помру».
Читайте також: «Як вперше стаєш на лід». Військовий з Франківська Роман Примич вчиться ходити на протезі
Захисник каже, що зараз він уже дійсно не боїться ні смерті, ні життєвих труднощів: «Коли робиш чи переживаєш щось вперше, то страшно, але до всього можна звикнути, навіть до того, коли тобі від обстрілу паде кусок землі в тарілку в той момент, коли ти їж».
В збройних силах Павло відчуває свободу
«Живеш одним днем, розумієш, що завтра тебе може не бути, але все одно лягаєш спати з надією на новий день».
Про Україну захисник говорить так: «Бачу нас передовою державою, ми усьому світу показали, які ми сильні і трудолюбиві».
Павло Ковальов розповідає, що по життю він намагається у всьому шукати позитив: «Коли мене ранили, то я подумав як класно, бо я ж додому поїду».
Захисник, попри все, намагається також зберігати душевний спокій і життєву стійкість: «То не завжди легко, але можливо. Загалом намагаюсь зберігати здорове відчуття пофігізму. Мені байдуже на ситуації, але при цьому ніколи не байдуже на людей. Я ще у дитинстві зазнав розчарувань, тому зараз ставлюсь без особливих очікувань до будь-чого. Буде щось добре – то супер, не буде – теж не біда».
У Павла післяосколкове поранення на тильній поверхні стопи.
Поранення у нього було 18 травня. Рана не могла ніяк зажити, була досить глибока з дефектом шкіри і в ній знаходився сухожилок-розгинач першого пальця, що доставляло дискомфорт при ходьбі, – розповідає лікуючий лікар-травматолог Павла Андрій Стуй.
Спершу захиснику лікарі здійснили дебрідмент рани – взяли посів, виявили бактерію та побороли інфекцію. Був один спосіб закрити рану – суральний клапоть на реверсивній нейроваскулярній ніжці.
Захиснику пересадили шкіру, шкірну жирову клітковину і з фасцією, яка кровопостачається судиною, з верхньої частини гомілки розвернули її на стопу.
Це орто-пластична хірургія. Під час війни трапляються травми з великими дефектами, які тяжко закрити клаптем, або неможливо зашити. Рани великі і глибокі, тому їх можна закрити тільки таким способом, – розповідає Андрій Стуй.
Операція пройшла успішно. За три тижні рана у захисника буде загоєна. У хороброго воїна Павла добрі відгуки про нашу лікарню: «Дуже у вас тут гарно і чисто. Нове обладнання, добре ставлення від лікарів та медсестер, що дуже важливо, адже навіть, якщо тебе фізично болить, то доброта завжди спасає. Я радий, що у своєму рідному місті лікуюсь».
