Картина, яку виші малюють абітурієнтам, і те, що вони бачать «на виході» часто відрізняються. На жаль, у багатьох випадках диплом про вищу освіту опиняється в сімейному архіві, молоді люди у кращому випадку працюють не за фахом, а в гіршому стають безробітними. Чи є вихід?
Зареєстрованих безробітних в Україні загалом 1,7 млн. осіб, з них 0,4 млн. — молодь, яка вперше шукала роботу після закінчення навчальних закладів. Це дані Державної служби статистики за 2014 рік. Про кількість людей, які не зверталися до центрів зайнятості, можна тільки здогадуватися. Та всі вони перш ніж знайти роботу стикаються із рядом перешкод.
По-перше, обираючи професію молоді люди не задумуються про шанси влаштуватися на роботу в майбутньому. Дехто змушений вибирати: або омріяна робота за фахом з малою зарплатнею, або будь-яке працевлаштування на більші гроші.
По-друге, на заваді стає відсутність належних знань у молоді, яка встигла розчаруватися ще до завершення навчання. Часто, балачки як от « навіщо вчитися, якщо все вирішують зв’язки і гроші» переконують молодь, що так воно й є. Тоді навчання перетворюється на банальний процес отримання диплома. А кому потрібен працівник з корочкою, але без знань?
По-третє, не всім щастить розірвати замкнуте коло: без досвіду не беруть на роботу, без роботи не отримаєте досвіду. Окрім випускників ВНЗ, є й інші безробітні, перевагою яких і є той самий досвід. Також проблемою є невміння влаштовуватися на роботу, поводитися на співбесіді. Важливо зацікавити роботодавця, переконати його у своїй корисності. Якщо на одне місце є кілька претендентів, то, зрозуміло, візьмуть кращого. Про знайомства та хабар не говоримо…
По-четверте, проблемою є різниця між попитом і пропозицією робочої сили. За даними Головного управління статистики в Івано-Франківській області, у 2014 році зареєстровано 16 тис. безробітних з різних причин. У жовтні, наприклад, вакантних посад було 630, на одне місце претендували 23 людини, а у грудні — 322 посади, 52 особи на місце.
Проблеми, як не крути, потребують вирішення. Так, функція держави — зацікавити підприємства у створенні нових робочих місць і винагороджувати тих, хто працевлаштовує недосвідчену молодь. Завдання вишів — орієнтуватися на якість, а не кількість випускників.
Направлення студентів на роботу одразу після отримання диплому покращило б ситуацію. Роботодавці, заклади профосвіти та органи служби зайнятості повинні співпрацювати, щоб рівень безробіття знизився. Для цього Івано-Франківський міський центр зайнятості організовує різноманітні заходи. Безробітним франківцям пояснюють тонкощі ринку праці, вчать правильної поведінки на співбесіді, заохочують відкривати власну справу. Також проводять семінари і для роботодавців.
Після закінчення вишів в молоді виникають різні ситуації з працевлаштуванням. Так, франківчанка Христина Бойчук розповідає:
«Кваліфікацію «юрист» здобувала у трьох навчальних закладах — в аграрному коледжі, потім в університеті права ім. Короля Данила Галицького та Міжнародному науково-технічному університеті (Київ). Одразу після коледжу стала на біржу, шукала роботу в газетах. Пропонували і роботу за фахом, але я не уявляла, як можна прожити на ту зарплату, яку мені обіцяли. Помічником нотаріуса я б отримувала 400 гривень, а у сфері реклами, куди влаштувалася згодом, платили більше — 1000. Зауважу, що перспективи кар’єрного зросту за фахом не було. Через кілька років мене скоротили. Потім до народження дитини працювала оператором на аптечному складі. А три дипломи всі ці роки припадають пилом».
Тарас Случик, нині доволі відомий у Франківську громадський діяч, навчався у ПНУ ім. Стефаника на спеціальності «політологія».
«Я працюю викладачем та аналітиком в Інституті політичної освіти, — розповідає Случик. — В інституті з третього курсу мав індивідуальний графік і працював аналітиком, тренером у різних проектах, пов’язаних з місцевим самоврядуванням. Якщо чесно, роботу ніколи не шукав, мені її завжди пропонували. Навчання майже у всіх українських ВНЗ є теоретичним, не дає того, чого потребує роботодавець. Практичні навички та знання я здобував через громадську та політичну діяльність. Наскільки знаю, дуже мало політологів працюють за спеціальністю власне через те, що не займаються практичною діяльністю».
Оксана Камінська, головний редактор журналу «Мегагазета», вчилася на факультеті економіки в техуніверситеті нафти і газу, а паралельно здобувала фах журналіста у Львівському національному університеті.
«Поступила на першу спеціальність з великими мріями, а на третьому курсі розчарувалася, — каже Оксана. — Хоча у мене червоний диплом, знань не вистачає розв’язати завдання з доступних європейських сайтів. Економічні навики знадобляться, але з таким результатом п’ять років для навчання — забагато. Слід займатися справою до якої лежить душа, для мене це журналістика. А щодо роботи — хто шукає, той знайде».
Останні слова варті уваги. Хтось вірить їм й добивається бажаного, інші звикають до невдач і заражають оточення песимізмом. Та шанс працевлаштуватися за фахом завжди є, тільки треба старатися, щоб ним скористалися саме ви.
