Книги цього проекту ви неодноразово бачили, тримали у руках, а дехто із наших читачів навіть має примірник вдома. Вже незабаром «Вавилонська бібліотека» представить черговий знаковий роман зі світової літературної спадщини в українському перекладі. 5books говорить із керівником проекту Романом Малиновським про те, що вже вдалося зробити, про новинки та прочитані книжки.
—«Вавилонська бібліотека» другий рік поспіль активно видає книжки в колаборації із великими видавцями («ВСЛ», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»). Чи задоволені ви результатами співпраці? Які загалом наклади / продажі (у відсотковому відношенні) від запланованих?
Так, справді, за ці два роки Вавилонській бібліотеці пощастило працювати з найкращими українськими видавництвами. Щоб створювати якісні книжки, важлива підтримка найкращих видавничих команд. Кожна колаборція приносила нам новий досвід та несподівані естетичні рішення. Це завжди дивувало та надихало.
Наразі ми співпрацювали з «Видавництвом Старого Лева», «Книги-ХХІ» і «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». До Форуму видавців 2016 під логотипом Вавилонської бібліотеки вийде роман «Маг», magnus opus Джона Фаулза, котрий готуємо спільно з «Клубом Сімейного Дозвілля».
Перший наклад кожної книжки проекту приблизно однаковий: 2000 примірників. Видавництва працюють за принципом додруку: себто коли продається перший наклад, друкується наступний і так далі — це зменшує фінансові ризики. Ця динаміка зміниться у співпраці з КСД, вони одразу надрукують більшу кількість примірників, але це спричинено їхніми особливими механізмами дистрибуції.
Найбільша кількість перевидань у «Бойні номер п’ять» Курта Воннеґута: за 2 роки продалось три наклади, в загальному це — 7 тис примірників. Два наклади у «Порнографії» Ґомбровича. Три наступні книжки отримають свої додруки вже цієї осені.
Так, ми задоволені динамікою і зацікавленням до книжок Вавилонської бібліотеки. Зрештою, книжки, котрі ми видаємо – це не pulp fiction, а елітарна література, котра завжди має тісніше коло читачів. Натомість бачимо, що наша аудиторія дуже широка. Хочу вірити, що такий успіх викликаний також якісним технічним виконанням книжок.
—Які з книжок «Вавилонської бібліотеки» користуються найбільшою, а які — найменшою популярністю? На вашу думку, чому саме ці книги?
Найбільше зацікавлення отримали «Бойня номер п’ять» Воннеґута і «Пастка-22» Геллера, можливо тут спрацювала кон’юнктура ситуації, оскільки ці книжки апелюють до теми війни. Звичайно, перш за все ми орієнтувались на надзвичайну художню якість творів, але співпало так, що ці книжки в Україні на часі. Але «Порнографія» Ґомбровича,«Уот» Беккета і «Бог Скорпіон» Ґолдінґа теж користувались великим попитом. Остання, здається, найактуальніша з наших книжок, оскільки історія в ній є метафорою руйнівної природи влади і може слугувати дзеркалом всього політикуму, в тому числі — українського.
Думаю, що увага до книжки залежить також від легкості викладу: у Ґобровича та Беккета він досить складний і герметичний, у Ґолдінґа — оповідальницький, через що книжка прочитується одним подихом, а у Воннеґута та Геллера – іронічний і трагікомічний, тому читати їх, попри складність теми, весело і легко.
Я думаю, що успіх проекту «Вавилонська бібліотека» полягає в ретельності підходу: ми надзвичайно обережно ставимось до матеріалу, з яким працюємо. Залучаємо лише найкращих перекладачів та художників, прискіпливо обираємо формат і папір, постійно консультуємось із нашими видавничими партнерами. Кожну книжку робимо так, наче вона – єдина. Я сподіваюсь, це підкуповує читачів. Знаковий текст і якісне оформлення дають найкращий емоційний фідбек, а це саме те, на що ми очікуємо.
—Проминув Книжковий Арсенал. Які загалом враження від нього? І розкажи основне про події, в яких було представлено «Вавилонську бібліотеку»
Арсенал – надзвичайна подія, яка змінює книжковий ринок і підносить його на вищий рівень. Таких подій має більшати і вони мають бути чисельнішими. У цій справі не буває «забагато». Арсенал дає можливість комунікації авторів з видавцями, авторів з читачами, читачів з видавцями. Надзвичайно вразили окремі програми, наприклад «Критикуючи критику», «Перехідність» чи «Література як інструмент соціальної дії» – це чудові майданчики для полеміки про український книжковий ринок в найширшому розумінні цього поняття.
На Арсеналі ми презентували три останні книжки Вавилонської бібліотеки: «Уот», «Бог Скорпіон» та «Пастка-22». Книжки представляли команди, котрі працювали над ними. За цілком зрозумілої відсутності авторів це були перекладачі та ілюстратори: Олена Фешовець, Володимир Діброва, Олександр Приймак і Ольга Марусин, яка ілюструвала одразу дві новинки проекту: «Уот» та «Пастку-22».
—«Уот» Беккета — нова важлива сходинка не лише в роботі «Вавилонської бібліотеки», але й загалом у процесі видання перекладів українською. Чому обрали саме Беккета і чому саме цю книгу?
Нам цікаво працювати з текстами та авторами, котрі мають фундаментальне значення для світової літератури. Окрім того, що творчість Беккета є знаковою у літературі ХХ століття, переклад цього твору Володимиром Дібровою свого часу став переломним для української перекладацької школи: прийоми, котрі використовував Діброва були революційними.
Вперше переклад опубліковано у журналі «Всесвіт» у 1991 році як «роман з продовженням», кількома частинами. Ми подумали, що цей текст заслуговує на відродження у повноцінному виданні. Мені особисто подобається працювати з текстами, котрі декларують абсурдність світу, що нас оточує. І успіх українського видання «Уота» був особливим: наклад розійшовся досить швидко. Ми, звичайно ж, прагнемо, щоб в Україні бестселерами ставали саме такі книжки, котрі апелюють до глобальних питань влаштування світу.
—Невеликих видавництв в Україні більшає; на Книжковому Арсеналі був навіть «Зал малих видавців». Чого бракує, на твою думку, українським малим видавцям для підкорення своєї ніші ринку (яка зараз часто теж дістається великим видавництвам)?
Чудова тенденція, чим більше видавців – тим більше книжок. Малі видавництва – це поліфонія естетик, і тому це — надзвичайно цікаво. Прагну лише, щоб у цій справі були люди із досконалим баченням книжки як продукту.
Для підкорення своєї ніші ринку необхідно ретельно планувати роботу над виданнями. Працювати лише з професіоналами, виконувати кожен етап підготовки видання досконало. Книжка – це цілісність, і кожен елемент, котрий формує видання, повинен бути виконаний з прискіпливою якістю.
Мені видається, що шлях до завоювання аудиторії малими видавництвами – це безкомпромісна якість. Великі видавництва користуються численними механізмами у роботі з читачами, а малі можуть здобути свою аудиторію саме завдяки неординарним рішенням. Потрібно робити краще за інших. І, звичайно, не зупинятись: видавництво – це нелегка справа, котра вимагає багато часу та зусиль.
—Зараз багато дискутують про перспективи паперової та електронної книги в найближчому майбутньому. На твою думку, папір як носій для книг програє і стане артефактом і надбанням колекціонерів — чи ні?
Думаю, що ні, в жодному разі. Варто розуміти, що книжка є не лише способом передачі інформації, вона є, також, продуктом естетичним. В інакшому разі всі книжки могли б виглядати однаково: з білими обкладинками і різнили б їх лише назви. Але ми прагнемо бачити свої улюблені романи в якісному оформленні. Крім того книжка дає насолоду доторку до себе в буквальному розумінні: розгорнути її, погортати сторінки, відчути вагу в своїх руках, запах паперу, насолоду, коли розгортаєш першу сторінку, — і змішані приємно-сумні відчуття після завершення, коли закриваєш останню. Це те, чого не дарує електронна книжка.
Коли метою є лише поглинання інформації, тоді електронної цілком достатньо, але читання – це щось більше, це процес, приємність якого ґарантує на лише текст але й об’єкт книжки. Працюючи над візуальним оформленням «Порнографії» художник Євген Самборський створив проект, у якому дослідив книжку як об’єкт незалежний від тексту, акцентуючи на окремих її частинах. Вийшло надзвичайно цікаво і вишукано. З електронною книжкою такий трюк не вдався б. Тому, гадаю, доки ми живемо у світі, де естетична складова речей має значення, паперова книжка не зникне.
Проте я так само сподіваюсь на розвиток електронних книжок в Україні – що більше способів пізнавати якісну літературу – тим краще. Добре, коли є вибір. Не думаю, що нові способи повинні витісняти старі, вони можуть гармонійно співіснувати — і це найкращий спосіб у цьому випадку.
—Що зараз читає Роман Малиновський? Книга, яка найбільше сподобалася серед нещодавно прочитаного — і чому саме?
Саме зараз я читаю рукопис перекладу антиутопії Олдоса Гакслі «Який чудесний світ новий!», ми зараз готуємо цю книжку до видання. Переклад несамовитий! Віктор Морозов – надзвичайний перекладач; і його філіґранне відчуття мови зробило український текст захопливим і вишуканим.
Відколи існує Вавилонська бібліотека, я завжди перечитую книжки напередодні виходу і відразу після того, адже для мене важливий процес читання, власне, з книжки.
Я насправді часто перечитую книжки. Мені подобається повертатись до історій, які збентежили і сколихнули мене свого часу, подобається знову і знову повертатись до героїв, котрих люблю, вони стають для мене чимось на зразок друзів. Таких, напевне, два десятки. І я точно знаю, що буду повертатись до них завжди.
Остання книжка, яку прочитав саме з таких – це «Кульбабове вино» Рея Бредбері. Надзвичайна, тепла, зворушлива і бентежна історія, що є, скоріше, настроєм свободи, ніж сюжетною розповіддю.
Насправді мені подобаються майже всі книжки, які читаю, оскільки ретельно підходжу до вибору. Добираю їх прискіпливо і уважно: книжок, так багато і так мало часу для них, а хочеться читати тільки найкраще. В останні кілька місяців читав оповідання Славоміра Мрожека, «Прощавай, кохана» Реймонда Чендлера, «Марсіянин» Енді Вейра, «Малон умирає» Семюела Беккета, «Балаган, або кінець самотності» Курта Воннеґута, оповідання Томаса Пінчона, «Опівнічні діти» Салмана Рушді. Все дуже сподобалось.
—Чого, на твій погляд, бракує виданням та інтернет-ресурсам, які пишуть про літературу? Що, з твоєї точки зору як видавця, варто було би змінити у підходах / тематиках?
З українськими інтернет-ресурсами все гаразд, як мені видається. Але завжди можна щось покращувати, ставати досконалішими: більше публікацій, аналітики, інформації про світові літературні тенденції. Останнього мені дуже не вистачає. Бракує ресурсу, котрий слідкуватиме за українськими новинками не вибірково, а прискіпливо і ретельно. Звичайно прохання до всіх — робити максимально зручну та необтяжену функціональність сайту.
Проте на загал – все добре. Класно, коли справою займаються люди, які люблять свою роботу і віддаються їй «на всі 100». Часто таке завзяття є передумовою створення якісного продукту. Свого часу «Вавилонська бібліотека» починалась як приватна ініціатива; а зараз ми маємо 5 книжок — і ще стільки ж готуємо до видання. Важливо йти до своєї мети і робити все з відчуттям величезного захоплення, тільки тоді успіх можливий.
Comments are closed.