Ім’я цієї молодої і талановитої дизайнерки добре відоме не лише у її рідному місті Івано-Франківську, але й за його межами. В Україні вишиванки від Любці Чернікової поза конкуренцією. Про красиві, легкі, сучасні та яскраві вишиті сорочки, сукні та костюми мріє чи не кожна жінка. Роздивляючись її колекції під назвами «Гуцулка Ксеня», «Маланка», «Культ», «Жнива» чи «Джерело» одразу хочеться приміряти стильну лляну сукню, вручну розшиту червоними маками, чи зігріваючу корсетку або вовняне пальто із декоративним шнуруванням…
А в колекції підназвою «Сьогодні», яку дизайнерка презентує 20 серпня в Сакраменто, у рамках фестивалю Ukrainian Fair: Together for Freedom, дівчата знайдуть не лише вишиванки, але й етно-костюми та сукні, виготовлені за мотивами борщівської вишиванки, пише uapost.us.
– Це она із найлегших за ідеєю та виготовленням колекцій, – зізнається дизайнерка. – Над її створенням ми працювали близько місяця.
– Що надихнуло на роботу?
– Як не дивно, брак коштів та надлишок конопляної та оксамитової тканини. (Усміхається).
– На українському ринку ваш бренд вже шість років. Це мало чи багато?
– Шість років це більше ніж один, але менше ніж тридцять. Кажуть, що 90% компаній розпадаються до п’яти років існування, а з тих що лишилися, ще стільки ж припиняють існування на п’ятий рік роботи..Як бачите, ми перетнули цю межу і розслаблятись не плануємо. Працюємо,робимо висновки та йдемо далі. Найголовніше те, що ми любимо свою роботу і щоранку йдемо в майстерню із вірою в серці та палкою любов’ю до улюбленої справи.
– Незважаючи на те, що в Україні чимало дизайнерів працюють в етно-стилі ви не побоялись розпочати власну справу. З ким радились, до кого прислухались перед таким важливим кроком у житті? А може спілкувались із Оксаною Караванською чи Роксоланою Богуцькою? Вони теж працюють у цій сфері.
– Коли започатковувала свій бренд, то дизайнерів, які працюють в етно стилі було не так багато. Вишиванки не були настільки популярні, як зараз. Після подій 2013-2014 року з’явилось багато охочих розпочати бізнес на підйомі національної свідомості, а у 2010 вишивали ті, хто люблять це робити. Що ж до порад, то, звісно, я слухала думку мами та своїх батьків: хрещеного та рідного, а також брат з друзями допомагали. Вони розумні успішні хлопці, які багато чому мене навчили. Зізнаюсь, у мене не творча сім»я, швидше математична. Зараз мама з татом на пенсії,а брат уже створив свою сім»ю… Словом, усе як у людей. (Усміхається). Також, коли задумалась про власну справу, читала багато спеціалізованої літератури. Загалом, моя творча та керівницька ініціатива були побудовані на внутрішньому імпульсі, тому порад потребувала тоді, коли вже не вдавалося критично щось зробити. Відтак, перед початком творчого шляху я не проводила аналіз майбутніх звершень, а просто починала виконувати практично поставлені перед собою завдання, залишаючи теорію викладачам інститутів та шкіл. Що ж до дизайнерів, яких ви назвали, то з ними я не знайома. Наразі про їхню творчість можу сказати лише кілька слів. Роботи Оксани Караванської мені категорично не подобаються, чого не можу сказати про речі Роксолани Богуцької. Вони фантастично круті і в мене від них голова обертом!
– До речі, із Роксоланою Богуцькою знайомі особисто?
– Ні, але хотіла б з нею поспілкуватись. Також, цікаво було б поговорити із KenZ. Я б запитала у них, чи взяли б вони мене на стажування. А так щоб товаришувати, то ні. Чесно кажучи, я по природі інтроверт, в мене взагалі друзів мало…
– Світовою модою цікавитесь?
– Дуже рідко, я більше орієнтуюсь на старовинні техніки виготовлення одягу, аніж за усіма світовими тенденціями.
– Так ось чому вас не побачиш у списках Українського тижня моди…
– На цьому святі немає виражених етно-продуктів. Принаймні так кажуть організатори.
«Вишиванки ношу у будні!»
– Любцю, розкажіть трішки про себе. Чим займаєтесь у вільний від роботи час? Чула, що ви полюбляєте звук цимбалів та навіть вчитесь на них грати! Навіть читала про те, що у ваших планах є стрибок з парашутом.
– Окрім любові до цимбалів, я багато чим захоплююсь, але от з парашутом не знайома. Стрибати не планую, брат каже що в Україні такий вид спорту небезпечний. Нещодавно спробувала альпінізм-це захоплення не для дівчат. А от без велосипеда життя не уявляю. Це факт. Музику теж люблю. Приміром, більшість моїх робіт створено під улюблений Pink Floyd.
– Подорожувати любите?
– Так, ось минулого року була в Ісландії, а нещодавно тільки прилетіла з Грузії. Влітку лечу до Америки, на фестиваль, про який ви згадували, а восени їду в Іспанію. А ще хочу в Мексику, Індію та Китай… До речі, до Сполучених Штатів я вже літала у 2013 році. Відвідувала Чикаго, презентуючи свою виставку. Залишились дуже хороші враження. Надіюсь, що і наступний мій візит теж буде позитивним.
– Чого очікуєте від подорожі до Каліфорнії?
– Мабуть, важкого перельоту, спеки та нових знайомств. Програма фестивалю дуже насичена..
– До речі, за кордоном у вас теж дуже багато прихильників. Звідки отримуєте найбільше замовлень?
– З Америки, Канади та Польщі. Також, у моїх вишиванках ходять і в Росії. Там у мене живе сестра, яку я дуже люблю. Гостювала у неї три роки тому.
– У вашому гардеробі багато вишиванок?
– В мене є кілька улюблених речей ручної роботи, хочу собі вишити ще кілька. Ношу їх без причини у будні та святкові дні. Власного одягу десь ¼ з мого гардеробу, оскільки працюю з ним щодня. Загалом, якщо описувати власний стиль одягу, то він у мене етнічний.
– І наостанок, поділіться творчою мрією?
– Хочу, щоб етнічні українські мотиви існували у повсякденному одязі у пропорції 50/50. Головне, щоб це вбрання виготовлявся у рідній країні.
Розмовляла: Kate Vlas (Art-Lab Agency)
