Є така річ, як «Урок мужності», що проводять у школах. Я неодноразово був на подібних заходах в Івано-Франківську. Зазвичай їх проводять з нагоди Дня Збройних сил України та розповідають про високі матерії на кшталт «Любов до Батьківщини», «Військовий обов’язок» та «Армія на сторожі миру». На 23 річницю ЗСУ мене як офіцера групи координації цивільно-військового співробітництво запросили у Краматорську школу №19. Цей урок мужності, що відбувся 6 грудня, зламав шаблон.
Він проводився для учнів 10-11 класів і складався з трьох частин. Перша була присвячена звільненню Краматорська від німецько-фашистських загарбників у 1944 році. Потім виступив шкільний воєнрук Микола Міхєєв, який розповів, як звільняли Краматорськ вдруге. Від сепаратистів, влітку 2014-го. Хоча переважна більшість дітей це бачила на власні очі.
«Сепаратисти не принесли до нашого міста нічого крім страху, страждань та грабунків, – згадував Микола Міхєєв. У людей серед білого дня відбирали машини, на блокпостах ДНР валялись гори використаних шприців та пляшок від спиртного. Порядок у Краматорську навели українські вояки, які прогнали бандитів з міста».
Наприкінці дали слово мені. Одразу помітив, що людина у формі викликає тут повагу. Зауважте, не острах чи побоювання, а справжню повагу. Багато хто вважає військових захисниками і просто на вулицях дякує за те, що ми прогнали війну з вулиць Краматорська.
Серед школярів був один хлопчик – Жора Степанюк. Він інвалід, з дитинства прикутий до інвалідного візочка. Так ось, Жора намалював два малюнки, які попросив передати нашим воякам на фронт. А його тато зібрав для військових теплі речі. Коли ми прощались, хлопець побажав нам триматися. Звичайно, ми витримаємо.
Вже ввечері і речі, і малюнки ми доставили на один із наших передових блокпостів.
Comments are closed.