Слова «дім престарілих» у більшості асоціюються або зі старенькими, які на сонці грають у шахи, або з темними коридорами і брудними ліжками. А як у Франківську живеться тим, про кого нікому попіклуватися?
Три гектари саду
Івано-Франківський геріатричний пансіонат розташований на Медичній, неподалік психлікарні. Туди приймають стареньких і людей з інвалідністю, в яких не залишилося рідних. При вході на територію, розвіюються найгірші очікування. Навколо будівлі – великий сад з доріжками де гуляють люди – самі чи на візках. Одні збирають яблука, інші читають в альтанці. Кілька пацієнток з психічними розладами доглядають за курми й качками. пансіонаті
«У нас побутує думка, що дім престарілих – майже вирок. Але це не так. Навіть удома рідні не можуть забезпечити стареньким або хворим людям постійний догляд. А тут за ними весь час хтось дивиться», – пояснює директор пансіонату Віталій Яворський.
Територія разом із садом – 3 га, будівля має чотири поверхи. На найвищому – найтяжчі пацієнти, переважно прикуті до ліжка. Основні медпроцедури роблять у пансіонаті, якщо треба – везуть у міську лікарню.
На першому поверсі мешкають найздоровіші, там же – їдальня та перукарня, там пацієнтам обрізають нігті, стрижуть, голять бороди. У закладі навіть є тренажери, на яких пацієнти можуть займатися лікувальною фізкультурою.
Читайте: Один день соціального працівника у Франківську
На третьому поверсі каплиця, де щонеділі відбувається служба Божа, на другому – бібліотека. В іншій будівлі розташована пральня, де завжди кипить робота, бо ж постійно треба міняти білизну і прати одяг.
Навколо – сад. Там альтанки, лавочки, плодові дерева, з урожаю в їдальні роблять сік.
«Майже всі, хто тут мешкає, мають інвалідність. Щодня вони проходять процедури, згідно зі своєю картою реабілітації. Санітари слідкують, щоб усі вчасно приймали ліки. Годують підопічних чотири рази на день», – розповідає Віталій Яворський.
У кімнатах – по два ліжка, телевізор, шафки з особистими речами, є холодильники. На столиках у когось ікони, у когось – книжки. У невеликому вестибюлі цвірінькають папуги.
Читайте: Коли за стінкою байдужість. Чи сусіди у Франківську реагують на дитячий плач?
«Одна бабуся поступила до нас і хвилювалася, що немає, куди подіти папужок. Тож повісили клітку тут», – каже директор.
Спонсори потрібні завжди
За словами Яворського, сьогодні у пансіонаті зайняті 170 місць з можливих 200, з них 110 – пацієнти, прикуті до ліжка. На них приходиться майже 120 людей персоналу. Коли йдемо коридором, більшість мешканців закладу посміхається. Майже на всіх дверях приклеєні наліпки з різними фруктами – щоб стареньким було легше орієнтуватися, де їхня кімната.
«Пацієнтів сюди привозять переважно соціальні служби, – каже Віталій Яворський. – Громада чи соцпрацівник знає, що є одинока особа, яка потребує стороннього догляду, тому готує пакет документів і на основі нього формується путівка. Якщо є рідні – приймаємо лише на платній основі. У нас уже черга з охочих, але всіх прийняти не можемо».
Заклад існує за кошти обласного бюджету і власних надходжень. Власні надходження – це оплата за перебування тих, у кого є рідні, й відрахування з пенсій інших. Загалом, за словами Яворського, собівартість проживання у закладі одного підопічного – 5500 грн. З пенсії беруть 75 %, решту фінансує область. Але директор каже – спонсори потрібні завжди.
Читайте: В Івано-Франківську запровадять літній табір для людей похилого віку (ВІДЕО)
«Ремонт на першому поверсі ми зробили, але ще є три, – говорить директор. – Маємо проблему з приставками Т2 до телевізорів, вони є не у всіх кімнатах. Тому потрібні меценати. Але головне – не гроші. Хочемо, щоб приходили волонтери, молодь, спілкувалися з підопічними. На жаль, нечасто хтось буває».
Я б здуріла, якби не читала!
На процедурах тут не зациклюються. У тутешньому ансамблі «Мрія» підопічні співають і танцюють, роблять концерти для інших мешканців. Тих, кому дозволяє здоров’я, возять на екскурсії.
«Два рази в тиждень ми проводимо арт-терапію, де люди малюють, ліплять, вишивають, – Співпрацюємо з Карітасом, – розповідає Оксана Предко, яка тут веде культурну роботу. – У теплу пору року переважно займаємось надворі, в альтанці, збираємо в саду яблука та горобину. У холодний період – в їдальні. Недавно робили відкритки, їх підопічні дарують персоналу. Кожен робить так, як у нього виходить, ми, звісно, допомагаємо».
На лавочці сидить група мешканців пансіонату, насолоджується осіннім сонцем. Сміються, що звикли і живуть тут, як у раю. Для пані Марії, яка родом із Рівного, пансіонат є домом уже дев’ять років, а пан Олександр з Брошнева тут лише рік. Обидва музиканти: вона співає академічним вокалом, він грає на акордеоні.
А пані Ірина, каже, ніколи не втрачає оптимізму. І читає – постійно.
«Я б здуріла, якби не читала! Найбільше люблю детективи, романи, газети, – розповідає пані Ірина. – У дитинстві в мене мама книжку забирала о четвертій ночі. Я взагалі родом з Перемишля, а з 1945 року живу в Івано-Франківську. Працювала економістом, головним бухгалтером. У пансіонаті вже дванадцятий рік. Тут добре: їсти дають чотири рази на день, печиво, ковбаска – вдома не кожен собі таке купить. Перуть, прибирають – гріх нарікати».
Напевно, комунальний заклад ніколи не замінить їм справжній дім. Але він, принаймні, став їм притулком на старість.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.