У четвер, 14 червня, засновниця Дикого театру, телеведуча і журналістка Ярослава Кравченко розповіла, як зароджуються і розвиваються незалежні театральні ініціативи в Україні.
«Бум незалежних театрів почався з трансформацією нашого суспільства, що прийшла з революцією, – каже Кравченко. – Ми всі зрозуміли, що кожен щось може робити сам. Стало зрозуміло, що не можна спати, зараз потрібно діяти. І люди, які були за бортом державних театрів, почали створювати свої незалежні театри».
Ярослава розповідає, що прийняла рішення повернутися в театр, бо розуміла, що театр керує емоціями людей. Перші театральні об`єднання почали заявляти про себе у 2015 році.
«Ми – як лікарі, що призначають довгий курс лікування, – говорить Ярослава. – У Києві на фоні 28 державних театрів існує близько 120 незалежних театрів. І незалежні театри ніколи б не змогли існувати, якби не було попиту. Нині вибір величезний».
Читайте: У франківському драмтеатрі показали виставу “Виродки” (ВІДЕО)
Розповідає, що на початку не було приміщення і не було сталої трупи.
«Ми вирішили, що трупи не буде. Бо коли складається сталий колектив, починають створюватися домашні зоопарки і тераріуми. Не всіх вдається задіяти одразу і без роботи починаються міжусобні війни і розбірки, – розповідає Ярослава Кравченко. – Можна так захопитися, що забуваєш про звичайне життя. Тому, щоб уникнути інтриг, ми вирішили на кожну виставу склад набирати окремо».
«Поява альтернативи в театрі не означає, що всі, хто займаються незалежним театром мають досить впевненості і нахабства, щоб вижити, – каже Ярослава. – Багато хто прикривається фразою, що художник має бути голодним. Чому я в закладі друзів можу платити за каву, але друзі не готові платити за мою виставу? Потрібно змінювати у мізках людей, що театр – це не просто розвага. За неї треба платити. Я почала цього вчити своїх близьких. Ми почали продавати квитки зі знижкою – friendly-квитки, аби люди звикали, що ця робота має бути оплачувана».
Говорить Ярослава Кравченко і про проблеми незалежних театрів – відсутність державної підтримки, театральних майданчиків. Але каже, з цього почав розвиватися напрям іммерсивних театрів – театрів специфічних форм, коли глядачі можуть стати учасниками вистави просто на вулиці.
