Головний редактор «Репортера» Філіппський — то такий страшний суб’єкт, якого в редакції ніхто не боїться. У нас просто нема боягузів. Не буває якісних ЗМІ із затюканими колективами. Коли на чергову скаргу кажеш комусь із дотичних до політики людей, що в нашій редакції демократія, то зазвичай бачиш криву посмішку. Вони не вірять. Як це — шеф не може насварити, натиснути? Звісно, може, але таке саме скоріш за все отримає навзаєм. І це правильно. Редакція «Репортера» — вільні, самодостатні люди, які знають собі ціну і доволі професійно можуть оцінити будь-кого іншого.
До теми: На своє 15-річчя «Репортер» скликає друзів на благодійний ярмарок
Не знаю, можливо, ця колонка подібна на публічний стриптиз, але 15-річчя газети — річ серйозна. Раз на купу років можна ж трохи про себе, про внутрішню кухню, правда?
Є в мене список редакторських заповідей, простий папірчик, який висить справа на стінці біля робочого столу. Я їх не сам придумав, колись назбирав від усіляких метрів журналістики, щось переклав, а щось адаптував під власні принципи.
Отже, заповіді головного редактора «Репортера»:
- Не сци — це непристойно, усім очевидно (читачеві теж) і контрпродуктивно.
- Ти відповідаєш за все. Збрехали, полінувались, проїхали — твоя провина.
- Умій ввічливо відмовляти кому завгодно.
- Не перелюбствуй з рекламодавцем задешево.
- Дивись на видання очима читача. Не думай про босів, думай про читачів.
- Сумнівайся в усьому.
- Без своїх журналістів ти — ніхто, хіба колишній хороший журналіст.
- Роби не так, як усі. Думай. На місці стояти не можна.
- Розповідай читачеві лише те, в чому ти впевнений, бо перевірив факти.
- Не змушуй підлеглих працювати. Звільняй тих, хто працювати не хоче.
- Якщо автор запитує, завжди пояснюй, чому ти відредагував його матеріал саме так, а не інакше.
- Журналістика — це війна. Своїх на війні не кидають.
- Не нав’язуй автору тему: якщо йому буде не цікаво писати — тема вбита.
- Найкращі тексти зазвичай пишуть доволі неприємні люди.
- Завтра прийде. Як не погано сьогодні, завжди є шанс, що завтра буде гірше.
Ну, десь таким чином у «Репортері» розуміють журналістську демократію. Та якщо у вас із цього склалося враження, що той редактор влаштував для журналістів і рекламістів редакції таке собі курортне життя, то це далеко не так. Будь-яке якісне ЗМІ — це конвеєр. Багато людей примудрилися відпочити на конвеєрі?
Тут кожен мусить якісно та вчасно виконувати своє: газетярі — робити газету, сайтовики — сайт, а рекламісти — заробляти гроші для редакції на обох ресурсах. Це важка командна робота. Дощ, сніг, спека, місяць вихідних чи всі чиновники з політиками раптом пішли у декретну відпустку — газета щочетверга мусить бути у продажі, а сайт узагалі не може мовчати. Зайвих людей у редакції просто нема. Якщо ти десь проїхав, чогось не встиг, не зробив, то «діру» закриватиме інший. А кинутися на амбразуру за колегу нормальна людина здатна лише раз, далі їй буде трохи дискомфортно.
Знаєте, з чим дуже суб’єктивно можна порівняти роботу головного редактора?
З білкою в колесі. Банально? А от не все так просто. Бо в тому колесі ще чиясь невідома підступна рука регулярно влаштовує пастки. От ти біжиш, крутиш, уже ніби прилаштувався, і темп, і дихання відпрацював, і ногу знаєш куди поставити, аж — клац! — діра, нога провалилася, добре, що чолом нікуди не в’їхав. А колесо ж треба крутити… Підйом, залатали, побігли далі. І так щотижня, щодня.
Що таке «Репортер»? Ми намагаємося робити людську газету. Людське означає — для звичайних людей. Таких, як ми: працьовитих, небагатих, небайдужих і недурних. Те саме стосується сайту, але там ще є своя специфіка, технічна. У будь-якому разі ЗМІ під маркою «Репортера» має бути цікавим, актуальним, об’єктивним (наскільки це можливо, бо інформацію подають люди, тобто суб’єкти), а в ідеалі — допомагати читачеві жити, працювати, відпочивати, приймати рішення. Сподіваюся, нам це вдається. І своє свято, свої 15 років (для приватної газети з провінції це дуже багато) ми можемо відзначати гідно.
У дитинстві на мій день народження ми з мамою завжди ходили на морозиво. Була така кафешка у центрі нині майже бандерівського Дніпра, зовні заросла диким виноградом, де продавали найсмачніше у світі морозиво з малиновим сиропом. Велика цьоця у білому халаті накладала його кульками у високі металеві креманки. І до цьоці завжди була черга. Отже, посадила мама мене, шестилітнього, за столик, а сама пішла в чергу і чомусь там затрималась. А я сиджу і дивлюся на чоловіка за столиком навпроти, який читає велику газету і навіть щось підкреслює там ручкою, певно, йому дуже цікаво…
Не смійтеся, мені вже скоро 52, на столі ноутбук, я страшне який керовник і фахівець, а ще багато люду думає, що великий та розумний. Може, так воно і є, хоча редактор мусить завжди сумніватись. Одне знаю точно — жодні перешкоди не страшні, коли ти чесно працюєш в команді. І все буде добре, бо не може бути зле.
З днем народження, «Репортер»!
Більше про «Репортер» – у спецвипуску газети, який можна буде придбати на благодійному ярмарку у суботу, 11 червня на Стометрівці біля стоматполіклініки з 14:00 до 18:00.
