Чого хочуть студенти

Саме молодь, студентство змогли об’єднатися та організувати Євромайдан в Івано-Франківську. «Репортер» вирішив запитати у голів студентських профкомів трьох найбільших вишів міста, як це все починалося і які настрої зараз?

Сергій Гаєвський, ПНУ

Ми з друзями, одні з перших вийшли на Євромайдан в Івано-Франківську, аби відстоювати свою громадянську позицію. Тому що нам не байдужа євроінтеграція і ми хочемо жити в Європі.

Проблем з організацією народу не було. Мені навіть здається, що якби ми їх не організували, то вони самі б вийшли на вулиці.

Зараз я з друзями в Києві, але будемо вертатися, бо повинні бути в університеті. Маємо координувати наші дії та повідомляти студентів, аби не брали участі у різних провокаціях, аби ними не маніпулювали.

Зараз студенти цікавляться, чи ми організовуємо автобуси на Київ. Вони не бояться їхати туди. Всі розуміють, що в Івано-Франківську якихось таких глобальних питань вирішити не можна. Об’єднуватися треба саме в столиці і брати участь у мирних акціях протесту.

Зараз у Києві близько 200 студентів з нашого університету.

Артур Воронич, ІФНТУНГ

Коли це все починалося, то скажу чесно, я навіть і не думав, що студенти можуть так самоорганізуватися і вийти на підтримку євроінтеграційних прагнень. Адже вони переповнені цими прагненнями. Усі розуміють, що це їхнє майбутнє.

На початках ми організовували харчування наших студентів на Вічевому майдані. Спільно з Прикарпатським університетом. Думали, що це буде лиш до п’ятниці, 29 листопада. Те, що відбувалося в ніч з 29 на 30 листопада у Києві, обурило народ. Ніхто не думав, що таке можливе в Україні.

Тому ми продовжуємо акції протесту. Хочемо показати, що всі студенти Івано-Франківська вміють протестувати відповідально. Тобто в усіх університетах будуть пари, але студенти не вчитимуться, а просто сидітимуть, щоб не прогулювати. Цим вони покажуть свою солідарність з тими, хто зараз у Києві.

До столиці їде багато наших студентів. Але вони не дуже хочуть казати, хто саме і коли. Не говорять з різних причин. Навіть через те, що бояться, аби не сталося такого, як з організатором франківського Євромайдану.

Ми будемо й надалі організовувати харчування на майдані, а також збирати гроші, які ми обов’язково передамо нашим до Києва.

Василь Міськів, медичний університет

Підняти студентів було не важко. Це наш обов’язок. Тим більше, що мали повне сприяння ректорату від першого дня.

На першому Євромайдані силами студентів створили пункт надання першої допомоги – зай­малися медикаментами та чергували. Народу зверталося багато. З різних причин: локальне переохолодження, пошкодження – бо ж рубали дрова, не завжди студенти добре їли, то втрачали свідомість.

Якщо чесно, я в той момент, коли це все починалося, згадував 2004 рік. І десь згадалися ті хвилювання, які переповнювали мене тоді.

Зараз наш університет у стані страйку. Точної кількості наших студентів, які є в Києві, не знаємо. Адже багато їхали власними машинами.

В університеті ми створили страйковий комітет і всіляко як можемо їх підтримуємо.