Цапові скелі, що поблизу невеличкого села Церківна (Долинський район) на два дні перетворилися на центр українського скелелазіння. Минулими вихідними тут відбувся Чемпіонат Карпат імені Ігоря Шарабури*.
Для «непосвячених» усе це виглядало доволі дивно. З чималенькими матами за спиною скелелази йшли до лісу. Там мастили руки білим порошком, взували дивні гумові мешти й до знемоги лазили величезними каменюками, якими буквально всіяний ліс за селом. Та було чому подивуватися й самим спортсменам. Адже про існування тутешніх скель більшості з них стало відомо лише цього року і майже всі були тут уперше. Невідомий раніше скельний район вразив скелелазів не лише розмірами та багатством рельєфу, а й неймовірною красою дикого лісу.
Щорічний Чемпіонат Карпат зі скелелазіння зазвичай відбувається на скелях Довбуша, що в Болехівському районі поблизу села Бубнище. Той масив вже давно став меккою українських (і не лише) скелелазів. Окрім нього, в останні роки спортсмени почали освоювати ще й скелі поблизу села Ямельниця, що у Сколівському районі Львівщини. Загалом кам’яних велетів у передгір’ях Карпат розкидано чимало — то кілька чималеньких каменюк, а то й скелясті стінки висотою по кількадесят метрів — такий собі природний фортечний мур. Та в більшості це скелі-одиначки. Великих комплексів небагато. Тож Цапові скелі, які доволі великі за площею та мають безліч різноманітних каменюк, стали одним із найнесподіваніших відкриттів минулого року. А дізналися спортсмени про них геть випадково.
«Торік у жовтні на скелях Довбуша розговорилися з одним місцевим, — розповідає Сергій Федірко, президент львівського гірського клубу «Екстрем». — Він і сказав, що неподалік Гошівського монастиря теж є багато скель. Стало цікаво, бо ж ніхто з нас про ці скелі раніше навіть не чув. Вирішили перевірити. А коли приїхали до Церківни — очам не повірили! Ніколи б не подумав, що нині ще можна знайти таку цікаву і при цьому майже нікому не відому місцину».
Звісно, місцеві селяни про ці скелі знали завжди. Свого часу тут ховалися вояки УПА. А на великі релігійні свята «за совітів» тут потайки правили Службу Божу. Відтоді на одній зі скель зберігся дерев’яний хрест. Там же проводили й патріотичні зібрання у 1980-х. Але широкому загалу про свою таємну місцину розповідати не поспішали…
Їхати сюди бажано машиною, у будні автобус ходить рідко, а на вихідні його й зовсім немає. За крайньою хатою — шлагбаум, потім широкою стежкою ще хвилин 20 пішки. Ось уже й перші каменюки: є менші — по 2-3 метри заввишки, а є й справжні десятиметрові велетні. Природним муром у лісі тягнеться довжелезна скельна стіна, яку ніби продовжують вгору дерева, що ростуть просто зверху на скелях. Довкола світло та затишно. Око просто разить чистота природи. Первісний ліс і цнотливі скелі, на яких ще не розписався жоден «вася». Тишу букового лісу порушує хіба щебетання пташок та азартні крики спортсменів і вболівальників, що купками збираються біля каменюк, намагаючись по черзі подолати «кам’яну трасу».
«За два дні ми улазилися до півсмерті. Скелі подібні на район Довбуша, але немає туристів, і вражає дика природа. Ну й багато різних цікавих скелелазних маршрутів, причому чимало з них не візьмеш «наскоком», над ними треба працювати», — ділиться враженнями одна з учасниць, киянка Ольга Мєдвєдєва, кандидат у майстри спорту зі скелелазіння.
Загалом організатори (Федерація альпінізму та скелелазіння Івано-Франківської області) підготували для учасників 60 трас різної складності.
«Змагання відбувалися у формі фестивалю. Вік, досвід чи розряди спортсменів не мають жодного значення — головне те, що ти можеш пролізти, — розповіла «Репортеру» Олена Сергієнко, кандидат в майстри спорту зі скелелазіння, головний суддя змагань. — За кожну трасу спортсмен отримував певну кількість балів. Потім ми підрахували бали кожного учасника та визначили переможців. Нагороди отримали перших п’ять результатів серед жінок і серед чоловіків».
Участь у чемпіонаті взяли 60 спортсменів, причому не лише з західних областей, а й із Одеси, Києва, Чернігова, Сімферополя та інших міст України та навіть зі столиці Білорусі. Як не дивно, але Франківськ представляли лише двоє спортсменів — Наталка Пяткевич (посіла 20 місце) та Віктор Шпареч (33).
А перемогли тернополянин Віталій Возняк і львів’янка Наталя Василенко. Хоча переможених точно не було. Виграли всі, хто відкрив для себе цю чарівну місцину та провів два чудових сонячних дні, блукаючи у лісі серед кам’яних велетів.
*Ігор Шарабура — відомий український скелелаз та альпініст зі Стрия, який загинув 2008 року
Фото: Олександра Максимкіна, Юрій Циганин
Comments are closed.