Володимир Безрукий на позивний “Пікассо” пише на фронті портрети українських військових на ящиках з-під боєприпасів, віконних рамах та дверях. На передовій військовослужбовець — ще з часів АТО/ООС. Після початку великої війни Володимир повернувся на фронт.
Про мистецтво в умовах бойових дій, творчий шлях та картину, написану в Бахмуті Володимир Безрукий розповів Суспільному, пише Репортер.
Коли після Майдану у 2014 Володимир Безрукий поїхав у батальйон “Донбас”, то взяв із собою коробку пастелі та декілька аркушів. Не було ні ручки, ні олівця. Через кілька днів вперше намалював.
Тоді сталася жахлива ситуація. Я зідзвонювався з хлопцями й вони сказали, що опинилися в Іловайському котлі. Казали, що дехто з тих, з ким я за декілька днів до того познайомився, загинув. Я намалював з-під ящика від гранат на картонці картину пастеллю — вона була несиметрична, рвана, фактура зерниста, – говорить Безрукий.
Далі був “Правий сектор”, батальйон “ОУН”, потім він залишився з 93 бригадою у Пісках. Тоді вже постійно малював. Не було жодного дня, аби Володимир Безрукий не робив якісь замальовки на картоні або ДВП.
У 2016 році художник потрапив у підрозділ “Чорний туман”. Служив у Широкиному.
І коли вже воював у чеченському миротворчому батальйоні ім. Шейха Мансура, вперше почав малювати на військових ящиках. У Пісках писав маленькі роботи — там не було можливості виходити й розкладатися.
Тоді я всі роботи всюди носив із собою, бо могло бути всіляке. Наприклад, міг піти на позицію і я боявся залишати роботи, тому що на той час там було доволі гаряче. Я з ними не розлучався. І за першої можливості намагався їх передати. Вони здавалися мені цінними. Не хотілося їх втратити, – каже Володимир Безрукий.
Після початку великої війни Володимир знову став на захист України. Першого ж дня увечері поїхав у Київ, де його зустріли побратими і вони разом поїхали на Дніпро.
Хотіли добратися до Маріуполя, оскільки наша база на той час була розташована в Юр’ївці. Хотіли у тому напрямку стримати ворога біля Маріуполя. Через декілька днів командир вирішив, що ми ідемо на Київ. З Києва ми виїхали у Бровари. Там обороняли Київ, і тоді у мене не виникало бажання малювати — у голові було багато думок, переживав. Якщо в перші дні було чути постріли десь далеко, то потім ближче до нас були прильоти, – розповідає Володимир Безрукий. – Коли російські військові почали відходити від Києва, ми поселилися в Євгенія Гредунова. Його житло у Броварах було затишним і комфортним. Тоді я також почав малювати. Першого я тоді написав Юру — нашого військового документаліста. Потім з полігону мені привезли ящики і я на них почав малювати.
Переважно на всіх картинах зображував портрети бійців.
Через якийсь час ми виїхали на Запорізький напрямок, де воювали хлопці з тероборони Калуша
Ми намагалися їм допомогти у військовій справі. Серед них було багато моїх знайомих, тому я багато малював. Декілька робіт написав навіть на дверях, – додає митець.
Найбільше робіт у Володимира Безрукого було в Пісках. Каже, малював все, що потрапляло на очі. Крайню робота намалював в Бахмуті:
До мене підійшов мій побратим Андріан. Ми з ним домовилися, що я маю його намалювати. Ми йшли і я побачив синій будинок. Мені сподобалися його кольори, тополі. Там якраз були обстріли. Потім ще дрон побачили, тікали від нього. Ще я там побачив два будинки, біля яких росте тополя. Мені так захотілося намалювати, але наступного дня потрібно було виїжджати. А малювати цей пейзаж потрібно було саме під вечір, тому що вдень — там зовсім інший вигляд. Я сподіваюся, що ще приїду в Бахмут. Дасть Бог, наші утримають його. Перше, що я планую — піти й намалювати цей пейзаж.
Comments are closed.