Як розговорити вуйка з полонини - Ukraїner та його історії з Прикарпаття

Днями у Франківську була презентація проекту Ukraїner, який показує Україну українцям.

«Репортер» розпитав засновника проекту Богдана Логвиненка про враження від Прикарпаття.

– Богдане, до Франківська їхали саме на презентацію?

– Зараз у нас експедиція Галичиною, два дні знімаємо історії у Франківську. А презентацію зробили між іншим. Частина Івано-Франківської області входить в експедицію Галичиною, інша частина увійшла до експедиції Карпатами. Там, де починаються гори – ми знімали Лемківщину, Бойківщину і Гуцульщину, то об’єднали їх в один блок.

– У чому полягає Ukraїner?

– Наш проект мультимедійний, у нас є фото, відео, тексти та відео 360°. Самі відео у нас є кількох форматів: коротенькі презентаційні ролики про локації різних регіонів і конкретних місць, є історії про людей, які роблять щось цікаве, є відеоблоги, де ми знімаємо процес – як ми їздимо, як відбувається кожна подорож. Через відео 360° ми не розповідаємо історій, а показуємо якийсь цікавий процес: традиційні співи чи виготовлення інструментів.

– Це щось змінює, має якийсь вплив?

– Колись ми зустрілися з одним київським підприємцем, який хотів підтримати Ukraїner, вклавши у нашу освіту і стратегування. Він викладач у київській школі бізнесу, дві години розповідав нам про те, що змінює Ukraїner. Ми дійшли спільного висновку, що наш проект – це про довіру. Для мене самого це було величезним відкриттям, бо мені часто бракувало одного слова, яке об’єднує ці всі історії.

Ми знімаємо цих всіх людей, які наважуються на довіру, які змогли перебороти свій страх. Відсутність довіри і є причиною більшості проблем у різних регіонах. Ми бачимо міста, де локальний бізнес не розвивається через недовіру. Не розвивається культура через те, що люди не можуть комунікувати, бо колись їх змусили усіх разом колективізуватися. І вони не хочуть більше колективності, вони хочуть кожен окремо – вище паркан, краще, як в сусіда і т. д. Наші історії часто про те, що люди у якихось регіонах змінили це, навчилися довіряти, почали через ці історії змінювати село навколо себе, місто, а через ці зміни потім відбуваються зміни в країні.

– Що знімаєте у Франківську?

– Ми не розповідаємо про те, що знімаємо зараз, бо не знаємо, що з цього вийде і які саме історії ми покажемо, можливо якісь об’єднаємо в одну. З попередньої експедиції Прикарпаттям вже вийшла історія про ліжники, про гуцулів, про тих, хто робить хліб. Є дві історії з Космача: про майстрів традиційного одягу, які вручну роблять постоли і тчуть запаски, і про цимбалістів – батька й сина.

– З того, що тут знімали, що запам’яталося найбільше?

– У нас кожна історія викликає сильні емоції, і те, що ми знімали сьогодні, вчора, кожного разу – мені здається, що кожен із нас знаходить в них щось своє, близьке, сильне. Надзвичайно важко виділити якусь одну історію, бо ми знімаємо різноманітність, мультикультурність. Мені дуже сподобалась історія про ліжники, бо вона про ціле село Яворів, яке живе цим традиційним промислом. Вони його зберігають, там залучені і діти малі, і старші, вони всі так трепетно ставляться до того… Складно зрозуміти, чому це не поширюється на сусідні села, чому це тільки в Яворові. Про Прикарпаття з цієї експедиції буде ще близько десяти історій. Завтра їдемо в Коломию, цілий день знімаємо там, а ввечері буде презентація.

– Чи були люди, які вразили?

– Історія про полонину, це, до речі, було одним із найскладніших для мене інтерв’ю: з вівчарем – вуйком Василем. Він на всі наші питання відповідав «но». Ти його щось питаєш, а він тобі – «но». Питаємо «а як робите?» – «так і робимо». От, що б ми його не питали – він на все відповідав так, ніби ми якісь придуркуваті і не розуміємо нічого в житті. І на всі питання відповідав дуже коротко, тому складно було зробити якусь історію. У результаті ми це зробили, вийшло класно, але витратили багато часу на те, щоб просто вперто ставити питання, іноді ті самі по кілька разів, щоб він уже трохи розізлився і почав відповідати хоча б трохи розлогіше.

– Яка подальша доля проекту?

– Це буде циклічно, ми плануємо робити експедиції кожні два роки. Але це вже будуть інші люди, інші місця, їх зніматиме інша команда. Це 16 експедиція, остання. Зараз ми прискорились з матеріалами і додали на сайті donate, тепер нас можна підтримати, це теж допоможе пришвидшити роботу.

Перед кожною експедицією ми знаходимо 200 локацій, а встигаємо відвідати 20-30, деякі історії продовжуються, еволюціонують. Ми розуміємо, що були на Закарпатті 2,5 роки тому і вже наступного року будемо знімати там зовсім інші історії.

Ідея в тому, щоб кожні два роки робити цикл експедицій Україною. Можливо змінимо формат, бо зараз намагаємось робити це більш документально, можливо зніматимемо менше історій, але кожній будемо присвячувати більше часу, бо зараз нам його бракує. Крім того, збираємось запустити тематичні експедиції: буде гастро, буде експедиція національними меншинами, зараз ми вже почали знімати ромів у кожному регіоні. Роми – одна з найбільших нацменшин, тому нам цікаво їх досліджувати. Але ми вже зняли албанців, болгар, старовірів, хоч вони і не зовсім нацменшини.