Саме так знайомі та друзі жартома називають косівчанина Василя Курищука. Хто хоч раз побував у його майстерні-музеї, буде вражений ще довго. Наприклад, від розповідей про перше авто в Косові, від екскурсії залами з мототехнікою між гуцульських килимів, постолів, бербениць, ламп з австрійських соляних шахт.
Та й від самого Курищука, пише Репортер.
Розкрутити Косів
По косівських вулицях ще здалека чути рев спортивних мотоциклів, аж тут за кілька секунд попри тебе проносяться заляпані багнюкою мотогонщики. Усі вони заїздять на територію колишньої солеварні. Тут прокладена траса з різними перешкодами, спорсмени легко долають її та газують на наступне коло.
Минулими вихідними в Косові відбулися змагання з хард-ендуро⃰, які організовує мото-клуб «Хайлендерс». Діє він уже понад 10 років і зібрав мотоциклістів різних дисциплін: туристів, кросменів, байкерів, ендуристів. Керує ним президент клубу – Василь Курищук.
Він, спершись на стовп з автошин, дивиться, як один за одним проїздять гонщики. Один гальмує та завертає до майстерні. Пан Василь підбігає, без слів дістає насос і підкачує колесо. Далі знову повертається на свою стійку.
«О, мій пацан фінішує – Василь Андруциляк», – задоволено каже Курищук.
Пан Василь мотоспортсмен зі стажем – займається ще з 1970 років. Веде до «алеї слави» – так називає маленьку виставку старих фото. Каже, спеціально до змагань зібрали по сімейних архівах, аби показати давню історію мотоспорту на Франківщині.
«Колись кожен регіон готував окремо – хто спідвеїстів, хто кросовиків, – розповідає Курищук. – Франківщина готувала багатоборців – кидання гранати, стрільба, їзда на мотоциклі. У нас тут проводились чемпіонати України, СРСР. Ось тут є схема траси 1985 року. Стартували в Коломиї, а фінішували в Шешорах, на Косівщині. Коло на 150 км, а таких треба було зробити за день – три. Зараз, то квіточки в порівнянні з тим, як змагалися ми. Мотоцикл на руках через річку переносили. Всяке було».
Минулого року, до 10-річчя клубу, в Косові започаткували першу гонку з хард-ендуро – «RubaGruner». Каже, такої дисципліни більше не проводять ніде по Україні. Раніше було в Криму.
Василь Курищук – спортсмен зі стажем. Мотоспортом почав займатися ще у 1970-х роках. Нині він тренує інших
Аби підготувати трасу для змагань, їхали в Румунію за досвідом.
«Хочемо тут Європу робити, аби до нас їхали, а не ми до них, – говорить пан Василь. – От, маленькому румунському містечку вдалося вийти на світовий рівень, то й Косів розкрутимо».
Мотомузей з гуцульським колоритом
На території солеварні, яку орендує Василь Курищук, є майстерня, клуб, тренувальна база та музей. Тут же й своєрідний хостел для байкерів. Сміється, що так їм тут подобається, що не хочуть готелів, а просто отак спати серед мотоциклів. Зараз у нього гостюють байкери з Хмельницького та Кривого Рогу. Хлопці кажуть, що приїздять – як додому. Розклали спальники у просторому залі, який і є музеєм.
У відпочинковій зоні Курищукового мото-музею сплять два знайомі байкери. Люблять у нього лишатися.
Тут тих байків – з півсотні. А поміж них на стінах гуцульські килими, різьблені вироби. Ще між мототехнікою стародавні бербениці, постоли, висять кептарі, колекції мотошоломів.
«Колись, яка екіпіровка була? Кирзові чоботи, сорочка в клітинку й танковий шолом – ото і все, – розказує Курищук та підводить до стелажа з шоломами. – Ми малі-босі вибігали на дорогу, аби лиш побачити, як проїде мотоцикліст. Більшого щастя не було. То зараз купа всього є для захисту шиї, колін, рук».
«А це ще одна мрія кожного пацана була, – пан Василь показує на старий мопед 1981 року. – Такого в союзі не робили, лише Прибалтика. А це такий у мене був перший мотоцикл – «Верховина-3».
Найстаріший експонат тут – мотоцикл 1939 року – «Москва». Каже, зроблений за копією німецького DKW.
Окремо в музеї стіна є з грамотами, нагородами та кубками. З 1986 року Курищук на тренерській роботі. Виховав чимало чемпіонів, майстрів спорту. Серед них, до речі, і його син.
Каже, що у них ціла мотодинастія, бо обидва брати брали участь у чемпіонатах, їхні сини теж. Займалася мотокросом і донька пана Василя.
«У нас дітки катаються з чотирьох років, – розповідає Курищук. – Це у нас наймолодший учасник клубу. От, до мене маленький хлопчик приходить, подає руку і я чую – мотогон».
Картина невідомого художника. На ній зображена мототраса у Вовчинцях – 1970-80 роки.
Ще має одну мрію – картинг. Дуже хоче в Косові зробити трасу й для цього виду спорту, бо переконаний, що найбезпечніша для дітей.
Як картину намалювати
«А це перша машина в Косові – американець, Buick, – Курищук показує на старе фото. – Належала лікарю Аполінарію Тарнавському. Тут на фото ще його син і дочка».
До речі, окрім байків, чоловік займається реставрацією та колекціонуванням ретроавтівок. Їх на період змагань виставили окремо на території солеварні та зробили такий собі музей просто неба. Їх з 30 екземплярів.
На сонці, після дощу виблискує червоний «Запорожець» – копія італійського «Fiat 500». Його пан Василь переробив під пікап. Ця автівка, певно, найпопулярніша серед відвідувачів, особливо дівчат. Ще серед експонатів старі автівки марки Opel, «Москвич 401», інші.
Перше авто в Косові – американець, Buick. Належала лікарю Аполінарію Тарнавському. На фото ще його син і дочка.
«Їх вдалося зібрати зі смітників, з баз металобрухту й вторгувати за символічну ціну, – розповідає Курищук. – Кожна машина – історія, пам’ятник. З ними треба на ви. Поляки часто приїздять – усе хочуть розкупити. Не продаю, бо то якесь внутрішнє. Дуже довго йшлося до того. Хочеться зберегти це саме тут – у Косові. У нас тут знають про кераміку, майстрів наших, але є ще й спортсмени. Машину, байк зробити – то як картину намалювати».
⃰ Ендуро — (лат. Indurare — винести, витримати) — дисципліна мотоспорту і велоспорту, змагання в якій проходять на дорогах з різним покриттям і по пересіченій місцевості з дотриманням заданого графіку руху на великі відстані протягом декількох днів. Хард-ендуро – ще більш ускладнений варіант.
Comments are closed.