Гірський рятувальний центр (ГРЦ) з початку повномасштабної війни включився в забезпечення постраждалих міст гуманітарною допомогою. А одразу після звільнення Ірпеня рятувальники виїхали на Київщину розчищати наслідки бомбардувань. Першу поїздку організували майже самотужки. Допомогло Головне управління ДСНС в Івано-Франківській області. Ще вісім експедицій профінансують партнери з фонду “Єднання”.
У середу, 4 травня, на Ірпінь з Франківська вирушила чергова команда. Кажуть, роботи багато, адже окупанти знищили 80% міста. Як розчищали наслідки війни в Ірпені, що вразило найбільше та як місто повертається до життя, рятувальники розповіли Репортеру.
Ірпінь зустрів шоком
До війни волонтери ГРЦ займалися пошуком і порятунком людей у Карпатах. Спільно з громадськими гірськими рятувальниками Львівської, Закарпатської та Чернівецької областей створили платформу співпраці «SWIFT: Карпатська пошуково-рятувальна мережа». Завдяки якісним навчанням та відпрацьованим навичкам неодноразово надавали допомогу туристам, що потрапили у халепу.
З початком війни центр почав працювати для Червоного хреста – ми передали їм свою техніку та буси, підписали договір про співпрацю. Взялися возити допомогу від наших друзів поляків – Гірської добровільної пошуково-рятувальної служби GOPR – група Криніцка. Ми з ними навчаємося і змагаємося разом, – говорить волонтер ГРЦ Віктор Шушваль. – Пройшов місяць війни, ми побачили ці страшні кадри з Бучі, Ірпеня. Робота в тилу вже була налагоджена, тому вирішили поїхати допомогти людям.
Через особисті контакти з теробороною Києва франківські рятувальники вийшли на представників департаменту освіти Ірпеня, які й запросили чоловіків допомогти. Так перші шість франківців поїхали в Ірпінь, де розчищали наслідки війни.
До теми: Собаки-детектори. Як у Франківську готують чотирилапих спеців (ФОТО)
Поїздка була спонтанною, її волонтери оплачували власним коштом. Наступні підтримав фонд Єднання у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства».
Тоді ще в’їзд до міста був закритий. Там працювали лише спецслужби, служби газу, місцеве обленерго. Ми стали першими “чужими” людьми, які туди потрапили. Це були перші дні, коли там розчищали наслідки російського вторгнення, – каже Шушваль. – Коли побачили ці зруйновані будинки, погорілі машини, то спочатку був шок. Усіх аж защемило. Лише потім полегшало.
І працювали, і жили франківці у місцевому ліцеї. Вдалося знайти кабінет, де вціліли два вікна. Інші заклеїли скотчем, заклали шафами, брезентом, розмістилися на матах зі спортзалу. Так рятувальники організували собі штаб. З Івано-Франківська привезли з собою просто все – газ, воду, їжу. Адже тоді в Ірпені взагалі нічого не було. Крім того, комендантська година – цілодобово – пересуватися не можна взагалі.
В ліцеї, де ми жили й працювали, місцевим роздавали гуманітарну допомогу. Враження насправді гнітюче, бо там залишилися найбільш незахищені люди – літні, які не мали куди виїхати, люди з інвалідністю. Переважно – пенсіонери, – каже волонтер ГРЦ Тарас Заєць. – Ці люди довго жили без світла, води, навіть без їжі. Уявити, як вони пережили це все, справді важко. Коли ми вже їхали, то вирішили віддати свої харчі, які в нас ще залишилася. Під’їхали до людей у дворі, які просто на вулиці палили багаття і готували в казані, все їм залишили. Вони так дякували…
Обережність потрібна постійно
Для розчищення наслідків війни потрібні були навички висотних робіт, аби голова не крутилася, досвід роботи на дахах і вміння працювати зі страхівкою. Робити все доводилося обережно, щоб не завдати шкоди ані собі, ані колегам. І разом із тим потрібна була фізична вправність, аби щось скинути чи знести.
Лише двоє з нашої групи мали 25 років, решта – по 40. Тобто більшість – досвідчені та перевірені майстри спорту, рятувальники, що ходять в гори, готові до всього. Ми розуміли всі, куди їдемо, всі пройшли курси домедичної допомоги з Червоним хрестом. А до того з поляками на навчаннях пройшли всі етапи – і на скелях, і на воді, і в горах, і в лавинах, – говорить Віктор Шушваль.
Волонтер Тарас Заєць розповідає, що всі мали бажання допомогти й розуміли, з чим можуть зустрітися. Зокрема, були готові до стресу, рівня небезпеки та перебування в польових умовах.
Ми взяли один із найбільш небезпечних об’єктів, звідки бляха могла злітати на людей – просто на голови. В дах ліцею прилетіло дві ракети, були повибивані вікна. Треба було розчистити територію й ті місця, де люди могли травмуватися. З кожним наступним днем кількість людей у місті збільшувалася, бо з’являлося все більше волонтерів, які прибирали території, і для них це могло бути небезпечним, – говорить Віктор Шушваль.
Читайте також: Папуги кричать «Слава Україні!». Як луганчанин Михайло Штанько двічі втікав від війни з пернатою родиною (ФОТО)
На першій же зустрічі в Ірпені нам вкотре наголосили, що жодні закриті двері не відкривати, не відчиняти нічого, що зачинене, не підіймати нічого, що може становити небезпеку. На території школи та інших об’єктів, на яких ми розчищали наслідки війни, попрацювали вже сапери ДСНС, але якийсь снаряд міг десь залишитися, – каже Тарас Заєць. – Розбираючи дах, ми бачили кілька отворів від снарядів, які пробили дах і бетонне перекриття. Тож під бляхою могло щось залишитися. Там обережність потрібна постійно.
Щойно вони поїхали, то була інформація, що в Ірпені люди підірвалися на розтяжці.
З нашими зв’язку не було, тож ми тут, звичайно, переживали. Писали у внутрішні чати, аби хоч якось дали знати, що все окей, – додає волонтерка центру Наталя Гасюк. – Щодня чекали хоча б на мінімальну звістку, що всі цілі.
В один із днів рятувальники ГРЦ навіть розчистили футбольний майданчик зі штучним покриттям соціально-спортивної школи фонду «Реал Мадрид». На майданчику лежали осколки, уламки дерева, гілки, що нападали під час мінометних обстрілів.
Там впало дві міни, від яких залишилося дві метрові ями глибиною в коліно. Складно було дивитися на це. Ми все розчистили, підлагодили та навіть зіграли перший футбольний матч в Ірпені після звільнення, – каже Тарас Заєць.
Роботи вистачить на всіх
І хоча наразі у місті працює багато волонтерів, руки для розчищання наслідків війни потрібні. Місто зруйноване на 80% – без дахів, без вікон, вигоріло все. Тому ГРЦ оголосив набір волонтерів, готових допомогти.
Буквально за кілька днів реєстрацію закрили – відгукнулися 45 людей, навіть абсолютно нових – з Житомира, Черкас, Львівської, Чернівецької області. Близько 10% – жінки.
Важливо, що це все свідомі люди. Серед коментарів в анкеті траплялися такі: «Як не беруть в армію, то хоч таким чином допоможу», «Кличте, завжди готові допомогти». Основна частина тих, хто зголошується, у віці 40-50 років. Зголошені жінки – це журналістки чи медики. Але ми поки думаємо, чи вони будуть в першій черзі, бо наразі найбільше потрібні саме міцні робочі руки, – говорить Наталія Гасюк.
З охочими вже почали проводити співбесіди, потім будуть навчання. Окрім рятувальних навичок, потрібен і досвід ремонтних робіт, роботи зі спецінструментами. Також на співбесідах дивитимуться, наскільки людина конфліктна й чи готова працювати у команді.
Читайте також:
Можна вірити. Яким волонтерським організаціям Франківська переказати гроші для перемоги
У наступні виїзди їхатиме актив організації. За одним волонтером центру будуть закріплені двоє новачків, які муситимуть безапеляційно слухати старшого, аби одна велика спільна робота була успішною та безпечною для всіх.
Цього разу їде від шести до дев’яти людей. Потрібно добрати велику кількість інструментів, обладнання, їжі, води. Можливо, там є вже електропостачання, що значно полегшить і прискорить роботу, – говорить Віктор Шушваль.
За попередньою домовленістю з департаментом освіти наступна поїздка теж в Ірпінь – фактично до тих самих хлопців з ДСНС, з якими вже працювали. Ймовірно, цього разу працюватимуть у податковій академії.
Якщо крім Київської області будуть інші варіанти, ми готові їздити і туди – на Чернігівщину, в Сумську область. Це залежить від ситуації на цих територіях, – каже Наталія Гасюк. – Багажник буса великий, також за потреби можемо взяти причеп, аби привезти гуманітарку в житомирські лікарні чи в центри обслуговування людей. Якщо інші волонтерські ініціативи мають список потреб, то ми готові довезти й відзвітувати, що все доїхало».
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.