Сидячи у відблиску від екрана мого комп’ютера за своїм робочим столом, розбираючи папери і засидівшись допізна, раптом чую, що на хвилях Всесвітньої служби ВВС оголосили програму Global Questions, яку веде Зейнаб Бадаві. Програма була з Києва, тому я радо перервала роботу, зробила собі чаю і сіла слухати.
Експерти, які відповідали на запитання присутніх у залі, обговорювали українські виклики і виокремили кілька основних проблем. В першу чергу – війна, яка викликає так багато непевності, ламає людські долі і виснажує державні фінанси. Інші проблеми, які обговорювали учасники, – стан економіки і корупція.
Корупція придушує свободу і надію. Вона зберігає і підживлює жадібну і впливову еліту, яка тільки бере і нічого не дає у відповідь.
Україна – настільки молода демократія, що потрібен час, “щонайменше 10 років”, за словами пана Суми Чакрабарті, щоб досягти рівня, який би дозволив створити дієве, заможне і справедливе суспільство, чому мають сприяти нові інвестиції і викорінення корупції.
Хоч як це може видатися дивно, але Британія почала розвивати свою демократію лише у 1850 році. Населення нашої країни стрімко зростало, стало мобільнішим, а промислові області почали розвиватися за рахунок сільських. Перед тим нами правила меншість чоловіків, які представляли помісну знать.
Люди праці, представники середовища бізнесу і торгівлі, відчували, що їхній внесок у зростання заможності країни під час Індустріальної революції був розподілений нерівномірно, і прагнули отримати ще й частку політичної влади.
Робітничі класи стали освіченіші і поінформованіші мірою того, як державна преса і розвиток залізниці сприяли поширенню інформації. Міжнародні новини давали можливості для порівнянь між державним устроєм в нашій країні та деінде. Частина цих факторів сприяли появі професійних спілок, які представляли та захищали права робітників.
Від часу Помаранчевої революції 2004 року українці усвідомили, що можуть вимагати прозору демократію без корупції. Так, як британці у 1850 році були краще поінформовані завдяки поліпшенню зв’язку, так і українці стали поінформованішими завдяки інтернету та мобільним телефонам. Два різні сценарії, але вони кожен по-своєму призвели до появи сильного прагнення демократичних змін.
Демократична бюрократія замінила згубну корупцію, але в Британії вона часто-густо нагадує громіздкого молота. Минулі кілька тижнів я була занурена в судову тяганину зі складною з правової точки зору справою, яка тягнеться вже біля року, вимагає 600 друкованих сторінок доказової бази і кваліфікованого адвоката; восьмимісячною битвою з системою оцінювання нерухомості в Англії, яка пов’язує податок на нерухомість з розміром вашого будинку, а також – просто намагалася вислати поштою посилку моїй подрузі в Україні.
Я витратила 7 місяців на те, щоби домогтися засідання суду й оскаржити результати оцінки вартості мого будинку. Це супроводжувалося бюрократичною тяганиною, зокрема тим, що оскарження мало відбутися в строгі часові рамки, у які я не вклалася і про існування яких я дізналася лише, подаючи своє клопотання.
Захотіла послати матері моєї подруги в Україні великі садівничі ножиці – міжнародною поштою. Знайшла ґумовий наконечник для вістря ножиць, обмотала їх кількома шарами тканини і двома шарами бульбашкової плівки, потім ще й обгортковим папером і скочем. З міркувань безпеки на пошті запитали, що в посилці, – природно для суспільства, яке потерпає від загроз безпеці і випадків насильства та актів тероризму.
Я так туманно відповіла “садовий інвентар”, але цієї відповіді працівнику пошти було недостатньо. Довелося уточнити, що мова йде про ножиці. На що мені сказали, що вони можуть бути використані як небезпечна зброя. А я на це зауважила, що і пара спиць для в’язання може бути небезпечним знаряддям у не тих руках.
Хоча ножиці не входять до переліку предметів, які не можна висилати поштою, однак поштарка вирішила, що краще перевірити з представниками Укрпошти. Я спересердя кинула, що це може розворушити ціле осине гніздо всіляких ускладнень, і пішла звідти, гримнувши дверима.
Потім, уже в моєму місцевому поштовому відділенні, мені поставили таке саме запитання. Цього разу я на уточнююче запитання про те, який саме садовий інвентар висилаю, сказала неправду, що в посилці “лопатка і невелика садова виделка”. Посилку прийняли і вислали. Я повідомила подругу, що надіслала посилку, і висловила надію, що її по дорозі не “експропріюють” українські поштарі. Через тиждень вона дійшла до адресата.
Отож: я вдалася до корупції, бо збрехала, але до цього мене спонукала неподатлива заскорузлість цілої бюрократичної системи.
Мірою того, як Україна позбувається болючої радянської спадщини і домагається створення нової і кращої системи врядування, вона має цінну річ, яка постала з побитої часом і загартованої в бою криці, що її представляє собою Україна. Ми у себе в Британії цю цінність практично втратили – це щоденна свобода.
В Україні не можна гнати власну горілку, але багато людей це роблять; їдучи на мотоциклі, потрібно мати на голові шолом, але якщо ви їдете без шолома і розіб’єте собі голову, то вас не оштрафують; якщо ви хочете припаркувати автомобіль у центрі Києва ввечері там, де немає офіційної стоянки, то, якщо ви нікому не блокуєте доступ, ваше авто не забере евакуатор і вас не оштрафують на величезну суму. Якщо ви хочете, щоб вас підвезли із села до поближнього містечка, то можете стати при дорозі і зупинити попутну машину, і, найбільш імовірно, вас підвезуть і це буде цілком безпечно.
У Британії ми подібну свободу мали в 60-х і 70-х, але тепер ми її втратили під постійним наглядом численних камер спостереження, які фіксують найменше правопорушення, щоб нас можна було оштрафувати чи контролювати. В молодості я скрізь їздила автостопом, але тепер водії бояться зупинятися і брати пасажирів, щоб їх не звинуватили у викраденні, не напали на них і не подали потім до суду, якби сталася аварія. Але ж світ не помінявся, я думаю, що зараз так само безпечно голосувати при дорозі і когось підвезти.
Ми втратили багато спонтанності, зробивши наше суспільство безпечнішим і більше врегульованим. Все, що ми їмо, п’ємо і дивимося, реєструється й оцінюється.
Нова українська система бюрократії, покликана регулювати роботу правосуддя, судової системи, медицини та правила безпеки на благо населення, повинна вважати, щоб не перетворитися на монстра в руках тих, хто досі прагне влади і контролю, але іншими засобами.
Сподіваюся, що буде знайдено здоровий баланс, а Україна стане безпечнішою для своїх громадян, водночас зберігши відчуття свободи. Цього року я побачила різницю з тим, що було якісь 10 років тому. Люди слушно переймаються війною і станом економіки, але вони справляють враження більш упевнених у собі та оптимістичніше налаштованих щодо майбутнього. І для цього, мені здається, є всі підстави – аби лиш бюрократія не розрослася без міри.
Comments are closed.