На Бурштинській ТЕС працює кранівниця з 34-річним досвідом Світлана, яка щодня підіймати важкі вантажі на висоту, руйнуючи стереотипи про «чоловічі» професії. Вона обрала цю професію, слідуючи прикладу матері, яка також працювала на ТЕС. Історію кранівниці розповідають на сторінці ДТЕК, пише Репортер.
Після школи вступила до Івано-Франківського училища, де навчалася на кранівницю. У 1990 році Світлана прийшла працювати на ТЕС. З того часу висота стала її робочим середовищем, яке вона опанувала до найменших деталей. Перші дні на новій посаді були складними, але завдяки стажуванню та підтримці колег Світлана опанувала всі нюанси роботи.
Моя мама працювала на Бурштинській ТЕС, на паливоподачі, тому і я пішла по її стопах. Але через те, що я завжди любила висоту, лазила по горах, деревах, ця робота мені ще більше сподобалася, — пригадує Світлана. – Кранівник — це професія без статі. Це морально важка робота, адже потрібно постійно зосереджуватись і бути уважною.
Попри традиційні уявлення про цю професію, Світлана каже, що ніколи не відчувала дискримінації і здобула повагу серед колег за свою майстерність. Кранівниця згадує про підйом 100-тонного барабана котла, який став значним досягненням для команди. Тоді вперше в Україні таке обладнання підняли без розрізання на частини, і цей підйом вимагав від кранівника і всієї команди максимальної точності й злагодженості.
Це момент гордості, коли розумієш, що ти робиш щось особливе, — ділиться кранівниця.
В умовах війни робота стала ще більш небезпечною: під час повітряних тривог потрібно швидко спускатися в укриття. Світлана ділиться своїм досвідом і закликає жінок не боятися реалізовувати себе в енергетиці, адже з любов’ю до роботи можна подолати будь-які труднощі.
Доводиться згортати кран, якщо він не застроплений до вантажу, бігти з висоти в 40 метрів до укриття, що забирає час. Але це є частиною українських реалій, — розповідає вона.
До теми: За кермом сержантка Нюта. Анна Старик з Калущини їздить на всіх видах техніки
