В українській культурі жіноча краса віддавна асоціюється із довгою косою. Усі принцеси і панянки мають волосся до поясу. Про нього мріють маленькі дівчатка. Тому поголена голова викликає двозначні асоціації, подив і купу запитань. Як воно, поголити голову і піти далі, тепер знає «Репортер».
Тут не буде історій про те, як люди голили голову через хворобу. Бо в такому разі це не вибір, скоріше вимушений крок. Часто неприємний і про нього, якщо вдалося рухатися далі, люди воліють забути…
Фотограф Яна Доценко не проти повторити такий досвід ще раз. Каже, жодного дискомфорту з поголеною головою не відчувала. Навіть навпаки, бо з таким коротким волоссям – жодної мороки. А на літо ще й додаткова свіжість.
«Я почувалася навіть більш жіночною. Навела губи, взула підбори і вся увага – моя. Особливо чоловіків!», – розповідає Яна.
Майже два роки тому вона поголила голову разом із мамою, аби підтримати її під час хіміотерапії. Каже, їй така зачіска несподівано пасувала. Мама навчилася в’язати на голові вишукані тюрбани. А от Яна аж насолоджувалася лисою потилицею.
Шкодує, що не вийшло зробити на пам’ять нормальні фото «до», «під час» та «після», хоч і вона, і чоловік – професійні фотографи. Робила це вдома. Чоловік поголив її власною ж машинкою.
Каже, із задоволенням повторила б таку екстремальну стрижку. Але пообіцяла чоловікові, що таки спробує знову відростити волосся. Тому поки ще терпить.
«Думаю, коли буду вагітна або тільки народжу, то ще раз поголюся – буде точно простіше, ніж з волоссям. На літо – це просто найкращий варіант. Я так люблю себе лису!».
У Яни досі коротка стрижка. Волосся відростає, але потрохи. Крім того, треба знайти доброго перукаря чи перукарку, аби не відтворили зачіску, як у шкільної вчительки. А от її мама за два роки вже відростила каре…
А в мене перша думка голити голову виникла три роки тому. Хотілося перебити складний період – втрату ненародженого сина і звільнення з роботи. Але зупиняло те, що буде купа зайвих запитань і складних відповідей. На таку стресотерапію так і не стало чи то сил чи то відваги.
«Хочу голову поголити», – кажу перукареві цієї весни. «Можна. Чому б ні? Але готуйтеся, що вас питатимуть, чи ви не хвора. Це Україна», – сміється перукар.
Сьогодні це рішення легке та усвідомлене. Немає жодного страху і жодні питання нині вже не мають ваги. То справді – чому б ні?
Від повторного рішення до реалізації – зо два місяці. Попереджаю чоловіка – він не проти. Чекаємо, поки мине Великдень, щоб не шокувати родину. Зичимо машинку – і до роботи. Стриже чоловік сам. Процес на диво швидкий і минає без хвилювання чи сумнівів. За 20 хвилин на підлозі купа волосся. Аж не віриться, що його було аж так багато. На голові відчувається легка прохолода, скоріш приємна. Відображення у дзеркалі теж подобається.
«Твоя мама підстриглася!», – гукає доньчин товариш по групі в дитсадку. Вона ще не бачила результату стрижки. Спершу автоматично радісно гукає «Мама!». А вже коли роздивилася, починає кривитись і плакати: «Для чого ти це зробила? Ти мені така незвична». Даю їй погладити колючу голову і сум змінюється на радість: «Люблю твого їжачка!».
Про стрижку наголо з донькою говорили наперед. Особливо не акцентували. Але пояснили, що стрижка, одяг чи зачіска – особиста справа кожної людини. Тож обираючи їх, не варто зважати на те, що думають інші.
Наступного дня у Франківську знайомі зустрічають від коментарів «Жесть!» до «Клас!». «Що ти хотіла цим довести?», «Як ти тепер працюватимеш?» – питає мама. На вулиці франківці не соромляться витріщатися. Хтось у відповідь посміхається, а хтось і збентежено відводить очі.
Кілька людей в особистих повідомленнях у мережі цікавляться, чи все гаразд. «Немає відчуття, що ти собі щось відрізала?» – питає подруга.
Майже повну відсутність волосся не відчуваю ніяк. Згадую лише тоді, коли ловлю здивований погляд, бачу власне відображення у дзеркалі чи торкаюся рукою голови. Наступні два дні проводжу в Києві, ще один – у Львові. Там ніхто навіть не дивиться. Може, тому що не знає. Або просто байдуже. Та й добре.
Зовсім не потрібні маски, бальзами, олійки, резинки, щітки та гребінці. Після душу достатньо просто протерти голову рушником – і не треба жодних фенів чи укладок. Поспати вранці можна на півгодини довше – пісня, а не зачіска.
Внутрішньо не змінилося нічого. Як, в принципі, й зовнішньо. Бо не у волоссі справа. А в любові – до себе і до світу.
Фото: Яна Доценко
