Письменник та журналіст родом з Івано-Франківська Маркіян Прохасько, син відомого Тараса Прохаська, у 2019 році відвідав Антарктиду. До того, каже Маркіян, мандрував мало. А на найпівденніший материк вирішив потрапити, щоб написати про нього книгу.
В Антарктиду Маркіян Прохасько добирався туристичною яхтою з аргентинської Ушуаї, через небезпечну протоку Дрейка у страшну хитавицю. В Антарктиді якраз закінчувалось літо, тож температури не були критичними. Письменник провів більше двох місяців на українській станції «Академік Вернадський», де спілкувався з вченими та працівниками, робив нотатки, фотографував, їздив з науковцями на сусідні острови.
Після повернення Маркіян працював над книгою кілька років, провів багато досліджень, щоб праця вийшла ґрунтовною. Книга «Мрія про Антарктиду» вийшла у «Видавництві Старого Лева» у лютому 2022 року, якраз перед російським вторгненням.
У четвер, 23 червня, Маркіян Прохасько презентував її для франківців. Репортер обрав найцікавіше. Далі – пряма мова Маркіяна.
Про перше враження від Антарктиди
Капітан і його помічник мали свій розклад. Завжди хтось із них не спав, щоб бути напоготові, коли щось станеться. А решта вісім людей у команді мали чергувати по двоє – хтось стоїть за стерном, хтось перебуває поруч. Чергування тривало вісім годин на добу, чотири за стерном, чотири – поруч.
З часом до шторму звикаєш, це починає подобатись: яхта так гарно підстрибує на хвилі. Є відчуття, що ти керуєш чимось великим. Коли ми вже приплили до Антарктиди, одну ніч просто спали на яхті, ніхто не мусив стояти за стерном. Але треба було чергувати на вахті, щоб ніякий айсберг у нас не врізався.
Відтінки Антарктиди. Письменник Маркіян Прохасько розповів, який насправді найпівденніший материк
Моє чергування припало на 05:00 ранку. Якраз був світанок і я годину не міг намилуватися, як сходить сонце, бачив пінгвінів, морських котиків. Інколи можна було почути китів.
От ми в Україні ходимо взимку у ліс. Я вас запевняю, що там нема стільки звуків живої природи, як в Антарктиді.
Природа
Пересування по Південному океані дуже нетипове: спочатку ідеш морем – сонце світить, потім – темно. Усе повністю засипане льодом, треба шукати, де пройти між айсбергами, бо інколи човен не може пройти між шматками льоду. А течії виглядають, наче ріки посеред океану.
Кожен день щось міняється, нема такого: ось дерево, ось будинок, значить я вдома. Ми під’їжджали до острова і, поки не побачили нашу станцію, я взагалі не міг зрозуміти, де ми.
Коли я їхав в Антарктиду, не уявляв, що природа там так буяє. Найбільше – під водою. Там і морські їжаки, і десятиніжки, і 12-сантиметрові мокриці. Ця екосистема дуже законсервована, закрита й через те – хитка. Біологи розказували, що бачили морську губку, якій було кілька тисяч років.
Пінгвіни – перше, що хочеться побачити. Коли ми побачили першу колонію пінгвінів, у носа вдарив запах, як у курнику. Але потім ти звикаєш і на березі уже його не відчуваєш.
Там взагалі немає дерев, кущів. Лише мохи, лишайники і два види рослин. Ці рослини споріднені з тими, що є у Південній Америці, й учені намагаються зрозуміти, як ці рослини змогли вижити в Антарктиді та як туди потрапили – чи їх туди занесло, чи вони там ще з часів, коли розламувались континенти.
Запахи
В Антарктиді дуже цікаво спостерігати за запахами, тому що їх дуже мало. Буває, що не відчуваєш взагалі ніякого запаху. А потім чимось повіє, наприклад, бризкаєш водою, віє вітер, і з’являється запах свіжості.
Я завжди думав, що знаю, як пахне море. А потім, коли проходиш у морі кілька кілометрів, розумієш, що море не пахне і насправді це запах узбережжя. А в Антарктиді ще й холодно, а взимку, як ми знаємо, запахів менше, до того ж немає органіки. Тому цікаво думати, з чого складається той запах, що він нагадує.
Морська хвороба
Я прокинувся від дуже дивного відчуття: все було під кутом 45 градусів. Наступний тиждень-два все треба було робити під кутом. Також усі наступні дні тривала морська хвороба. Спочатку голова стає важка, потім все опускається у шлунок. Спочатку всім незручно (коли тебе постійно рве – авт.), а потім це стає чимось звичним. Як розрядив ситуацію один поляк: «Марку, всі ми то робимо».
Капітан, найдосвідченіші моряки навіть намагалися їсти, краще себе почували. А я кілька днів не їв взагалі.
Але потім раптово все зникає: прокидаєшся зранку й відчуваєш, що вже можеш встати, можеш поїсти.
Станція «Академік Вернадський»
На станції навіть спекотно. Люди ходять у футболках, шортах і домашніх капцях. Головна будівля станції дуже затишна. В одному коридорі – кабінети, де працюють науковці, а в іншому – так звані «кубики», схожі на купе у поїзді, з двоповерховими ліжками.
Назовні може бути досить холодно, хоч на нашій станції немає страшних холодів, бо це антарктичний півострів, вона – не за полярним колом. Але дуже велика вологість. Там є екран, який показує погоду, і я не пригадую, щоб на ньому я бачив вологість менше 90%. Тож холод пробирає.
На станції подають сніданок, обід, вечерю. Є кухар, який усе готує, пече пляцки, робить йогурти, десерти. Через день був свіжий хліб. Чого бракує – свіжих овочів і фруктів. Їх привозять, але треба швидко з’їсти. Також дуже хочеться салату з помідорів і огірків, а є натомість квашені огірки й консервована кукурудза.
У кожного є вільний час протягом дня, хоч це залежить від самоорганізації. Тоді можна читати, писати наукові роботи. Є бібліотека.
Форс-мажори
Найближча станція – американська, за 64 км морем. Якщо зламається генератор, то можна починати молитися. Бо якщо він ламається, все перестає працювати, стає холодно, все замерзає. Тому там аж три генератори.
На випадок медичних форс-мажорів на станції є лікар. Якось в одного з зимівників стався апендицит. Намагалися прооперувати на місці, але були ускладнення. На щастя, на допомогу прийшов американський криголам, який забрав українця та доправив його на острів Кінг-Джордж, де є аеропорт. Звідти його відправили на лікування.
Книгу «Мрія про Антарктиду» можна купити онлайн та в книгарнях.
Авторка: Ольга Романська
