В Україні, попри щорічні дискусії, 8 Березня залишається державним вихідним – міжнародним жіночим днем. Проте багато жінок відмовляються відзначати це свято, посилаючись на його радянське походження.
У чому ж полягає суть 8 Березня, що таке фемінізм і як він пов’язаний із жіночим днем, говоримо з членкинею франківської громадської організації «СТАН», координаторкою проекту «Амбасадори розмаїття» і фасилітаторкою в темі «Гендер та гендерно обумовлене насильство» Юлією Сінькевич, пише “Репортер“.
До теми: Святкувати не можна забути: чотири міфи про 8 березня
Юліє, як давно ти стала прихильницею феміністичного руху?
Уперше я назвала себе феміністкою десь рік тому. Хоча притримувалася феміністичних поглядів і до цього, та не усвідомлювала, що вони належать до певної ідеології. Напевно, у сьомому класі вперше відчула, що хочу протидіяти несправедливості. З часом почала цікавитися різними суспільними рухами, особливо тоді, коли прийшла в «СТАН» (3 роки тому). Це було потрібно як для роботи, так і для саморозвитку. Ну й коли більше вникла в принципи фемінізму, зрозуміла, що вони мені близькі.
А які, власне, принципи фемінізму?
Спробую пояснити простими словами. Нині ми живемо в світі, де, очевидно, не в усіх є рівні можливості й права. У кожного й кожної з нас є різні ідентичності та ролі. Я, наприклад, – жінка, українка, європейка, активістка, тренерка, феміністка, дочка і тд. У кожного такий «набір ідентичностей» є індивідуальним, і це дуже класно. Але за будь-якою з цих ролей, а то й за всіма водночас, ми можемо бути дискриміновані в різні моменти нашого життя залежно від спільноти та середовища, що нас оточує. Отже, фемінізм у своєму первозданному вигляді – це боротьба проти дискримінації за ознакою статі, а оскільки в нас дискримінований саме жіночий гендер, то це рух за права жінок.
Чи потрібно виховувати гендерну культуру в дітях змалку?
Так, думаю, батьки повинні прищеплювати дітям цінності гендерної рівності змалку. І робити це треба, показуючи хороший приклад. Не слід змушувати дитину читати книжки чи проводити їй лекції. Дитина бачить, якими цінностями керуються її батьки, і мимоволі переймає їх. Тому треба показувати, як це класно, коли в нас діє принцип ненасильницької комунікації, що ґрунтується на взаємному розумінні потреб і цінностей, коли ми рівні, ніхто нікого не утискає. Так само і в побуті: коли іграшки не ділять за статтю, коли нема чіткого поділу домашніх обов’язків: для дівчинки одні, для хлопчика інші. Чому хлопчик повинен гратися машинками, а дівчинка – ляльками?
Яких помилок припускаються українські мами у гендерному вихованні дітей?
Головною помилкою вважаю нав’язування гендерних ролей. «Справжній хлопчик» повинен бути сильним, а «справжня дівчинка» натомість – слабкою і вразливою. Хто це взагалі придумав? Дитина має бачити різні варіанти, якою вона може бути. Українським мамам варто заохочувати дітей до критичного мислення.
Я говорила вже про поділ іграшок за статтю. Не нав’язувати оце «ти ж мужик!» або «дівчаткам таке не личить», а давати їм право вибору, дозволяти бути такими, якими вони хочуть. Сім’я в ідеалі – безпечний острівець, до якого дитина прагне повертатися, на якому відчуває свободу, бачить стійкі моральні цінності, зокрема й цінності фемінізму.
Читайте також: 8 березня щодня, – франківці зняли жартівливе відео про жіноче свято (ВІДЕО)
Які три гендерні стереотипи вважаєш найбільш абсурдними?
Чесно, для мене абсурдні всі. Назву три, які мені найчастіше трапляються. От найбільше дивує мене, коли соціальні риси фемінності як от доброта, ніжність, покірливість та маскулінності як мужність, агресія, демонстрація фізичної сили трактуються як біологічні. Тобто багато людей вважає, що жінка й чоловік народилися з певним набором рис, хоча насправді людина набуває цих рис у процесі соціалізації, у процесі влиття в суспільство.
Далі традиційні стереотипи «жінка – на кухні, чоловік – на дивані перед телевізором». На жаль, вони досі існують, хоча жінки давно довели, що вони можуть більше, аніж просто борщі варити.
А ще сміюся із фрази: «Фемінізм – це про те, щоб жінки йшли в шахту». Звичайно, так говорять люди, далекі від фемінізму, зокрема багато чоловіків.
А як залучити чоловіків до підтримки фемінізму?
Насамперд слід перестати його демонізувати й викривляти. Багато чоловіків сприймають фемінізм як рух за матріархат – домінування жінки в суспільстві, хоча це не так. Фемінізм – це про рівність, про відсутність пригнічення однієї статі іншою. А часто транслюється зовсім протилежна думка. І чоловіки в неї вірять, бо в принципі часто воно й має такий вигляд. Коли показують радикальних феміністок, у чоловіків створюється враження, що вони звичайні істерички, яких щось не влаштовує, які показують голі груди й трясуть плакатами з агресивними написами десь перед стінами державних установ. Треба висвітлювати справжню мету фемінізму, підкреслювати її цінність і необхідність втілення, тоді чоловіки не боятимуться утисків, а теж у свою чергу підтримають цей рух.
Як, на твою думку, можна подолати гендерні стереотипи?
Ой, тут треба застосувати цілий комплекс дій (усміхається, – авт.). Ну, звісно, починати треба із сім’ї, про що вже йшла мова. Далі – навчальні заклади й медіа. Слід викорінювати сексизм, тобто дискримінацію за статтю, чого, на жаль, ще є досить багато.
Чому реклами показують нам, що жінки мають бути худенькими, вічно молодими й красивими з тонною тонального крему на обличчі? Чому суспільство нав’язує, що жінка повинна носити макіяж? Чому чоловіки обов’язково мускулисті? А ще стереотип, що в зґвалтуванні винна жертва… Дивуюся, що дотепер багато людей так вважають.
Чому в школах не вводять сексуальної освіти? Знаю, що вже трохи говорять про безпечний секс, про ранню вагітність. Але цього замало. Нашій освіті бракує й соціальних предметів. Вивчати їх на примітивному рівні починають ще в початковій школі на уроках «Я досліджую світ» та «Я у світі», а продовжують аж у десятому класі. Навіщо робити таку «дірку»? І чому викладають ці предмети звичайні вчителі, а не фасилітатори? Це теж треба виправляти.
Особисто ти проти макіяжу?
Ні, у жодному разі. Не засуджую жінок, які фарбуються. Я й сама фарбуюся. Вважаю, що це цілком нормально. Проблема в тому, що багато жінок фарбуються, думаючи, що без макіяжу вони – не красиві. А якщо не красиві, то не досягнуть успіху або не знайдуть хорошого чоловіка. Тобто жінки постійно намагаються відповідати певним стандартам, які їм нав’язує суспільство.
Тут важливо, знову ж таки, критично мислити. Треба ставити собі запитання: «Чому я фарбуюся? Чи це те, що мені нав’язує система, у якій я живу? Чи це просто задовільняє мої особисті потреби й бажання?» Тільки тоді, коли дасте відповідь на ці запитанння, відчуєте себе вільними. У вас з’явиться вибір: обов’язково фарбуватися чи ні. І зробити його ви вже зможете усвідомлено, не приглушуючи своїх бажань. А це дуже важливо.
«Фемінізм» і «гендерна рівність»: поняття тотожні чи все-таки це щось різне?
Трохи різне. Гендерна рівність – це явище, система поглядів, за якими чоловіки й жінки рівні в трудових, сімейних та інших видах відносин. А фемінізм – це рух за гендерну рівність, який прагне реалізувати це явище.
Чи сьогодні в українському суспільстві можливо досягти гендерної рівності?
От саме сьогодні, у цю мить, думаю, ні. А взагалі, вважаю, Україна доволі легко піддається змінам і приймає щось нове. Остаточно досягти гендерної рівності, мабуть, скоро не вдасться. Але ми ж орієнтуємося на Захід, на Європу, уже робимо перші кроки, хоча б тому, що говоримо про це. Тому, думаю, що можливо.
Чоловік відчиняє жінці двері або допомагає вийти з авто… Це гендерна дискимінація чи все-таки звичайні правила гарного тону?
Для мене це правила гарного тону. Хоча я й розумію, що вони не виникли просто так. Відчинити двері жінці, допомогти одягти пальто – це приємні знаки уваги. Проте корінь цього сягає минулих століть, коли вважали, що жінці буцімто важко зробити це самій. Вважаю, що зараз такі жести є просто частиною нашої культури, тому завжди дякую за них.
Зрештою, я й сама можу відчинити чоловікові двері або допомогти подрузі понести тяжку сумку. Головне – не акцентувати на тому, жінка робить такі жести чи чоловік. Це не має значення, адже насамперед ідеться про допомогу людині, що є поруч.
Ти за чи проти святкування 8Березня? І чому?
Я – за свято. Але тільки, якщо сприймати його в оригінальному, початковому розумінні. Я за 8Березня, яке проголошує рівність між чоловіками та жінками. Сьогодні ж, на жаль, бачимо його деформованим. Треба нагадувати часто навіть і самим жінкам, що це не день «нігтиків і квіточок», а день, який показує, що треба боротись за рівні права й можливості для обох статей, який об’єднує жінок у цій боротьбі, згуртовує для того, щоб вони могли підсилювати одна одну. Не важливо, що свято бере початок в СРСР, не слід зациклюватись на цьому. Варто подивитися в корінь, зрозуміти, яка мета свята, і відзначати його відповідно до цієї мети.
Авторка: Софія Козубаш, гурток журналістики Міського центру дитячої та юнацької творчості
Comments are closed.