Мова піде про золото. Нині, коли опорною іконою багатства стала зелена купюра, золото немов відступило на другий план. Воно зачаїлося, виставивши на людські очі замінників і представників. Основний масив золота сховали до важких часів, до тієї «доби Х», коли всі замінники і представники залишить хитрий договірний дух і вони стануть тим, чим і є насправді – сміттям.
У древньому палаці Далай-лам на Тибеті – у Паталі – багато жовтого металу. Усипальні першосвящеників та статуї будд оковані листовим золотом, там його тонни. Не випадково. Століттями мудрі лами виводили з живого обігу золото і ховали його за енергетичними екранами Патали. Золото небезпечніше за отрути та магічні підклади. Лише боги та великі посвячені можуть вільно й без шкоди для себе гратися з цим містичним металом.
Золото прийшло в наш світ мільярди років тому. Цей елемент таблиці Мендєлєєва виникає лише під час унікальних астрономічних подій – вибухів наднових зірок. Тому золото рідкісне навіть на силікатно-металевих планетах типу нашої. Як відомо, у народних легендах золото майже завжди або прокляте або закляте. Є підозра, що окультний імідж жовтого металу сформувався задовго до народження прадідів авторів легенд.
Багато років тому я спробував провести найпростіший з ритуалів, пов’язаний із золотом – сконцентрував на крихітній монетці те, що на Сході називають «енергією ці». Давні трактати не брехали – золото висмоктало життєву силу з жадібністю голодного звіра. Випорожнило руку до зап’ястка, звело м’язи крижаною судомою, а само залишилося байдужим та холодним.
Танський метафізик Ван Вей вважав, що маленький шматочок золота (типу теперішньої української інвестиційної монети з архангелом Михайлом на аверсі) може поглинути життєву енергію трьох тисяч людей й зберігати її в собі тисячі років. При тому видобути енергію з золота майже неможливо. Золото – ідеальна могила життєвої сили. Навіть у розплавленому стані воно вперто не віддає захопленого. Тому старе золото може ховати в собі сюрпризи.
Жінки й художники особливо небайдужі до старого золота. Й не лише тому, що воно красиве та дорого коштує. Філософ Сергій Авєринцев наголошував на подвійній естетичній функції золота, відомій ще візантійським творцям ікон та мозаїк.
В першому наближенні золото виступає своєрідним «кінцем зображення». Глухий кут золотого блиску «відсікає» перспективу візантійської ікони, робить її простір фронтальним. Тут колір золота представляє всесвітню безодню точніше й повніше за чорний. Істинний космос іконографії – чорні зірки на золотому небі.
У другій, вищій, іпостасі свого мистецького застосування золото стає прозорим, бездонно глибоким. Воно вже не виблискує, не віддзеркалює і не зупиняє, а поглинає глядача, розчиняє його погляд величчю сяючої прірви, наче небесний обрій з вечірньою загравою.
В давні часи золота прозорість була улюбленою метафорою містиків і духовидців. Так у 21-й главі «Апокаліпсису» Іоанн Богослов бачить благословенний і янгольський Небесний Єрусалим: «А побудова стіни його – яспіс, і місто – золото чисте, схоже на скло чисте… а вулиці міста – золото чисте, немов скло прозорчасте».
Можливо у цьому уривку міститься пророцтво про те, що при виповненні часів старе золото почне віддавати людям те, що воно накопичило в собі за тисячоліття мешкання поряд із ними. На жаль – а хтось каже, на щастя – нам не випадає перевірити це припущення. Адже виповнення часів ще не скоро.
