У франківському Університеті короля Данила студенти досліджують як колись виглядали старі церкви і розробляють проєкти, як їх можна відреставрувати.
Так майбутніх архітекторів вчать відповідально ставитися до відновлення пам’яток і робити це фахово. Адже церкви, які постраждали від невдалої реставрації, можна знайти чи не у кожному другому селі Прикарпаття, пише Репортер.
Проєкт на майбутнє
Викладач кафедри архітектури та будівництва Андрій Савчук уже другий рік пропонує четвертокурсникам в якості курсового проєкту розробити реставрацію реальної церкви. У цьогорічних випускників бакалаврату вже є результати.
Найкращий – у Тетяни Ілійчук, яка зробила дерев’яний макет церкви в рідному селі Устеріки Верховинського району. Дівчині допомагав батько, який працює столяром. Працювали близько місяця.
«Найдовше було зробити деталі брусів, бо потрібен був спеціальний ніж на станку, – розповідає Тетяна. – Тато зробив оці брусики кожен окремо. А ще виготовив спеціальне долото й підточував під кут, бо у церкві бруси стикаються через один, ніби заплітаються. Це була клопітка робота».
Перед тим Тетяна Ілійчук шукала фотографії, як колись виглядала церква, збирала інформацію в бібліотеках, розпитувала односельців.
Спочатку церква була оббита ґонтом. З часів її побудови у 1927 році вона встигла пережити різні ремонти й реставрації. Зараз ґанок у храмі засклений, а будівля наполовину оббита бляхою.
«Ця церква порівняно не стара, навіть немає 100 років, – каже Андрій Савчук. – Про такі храми небагато інформації. На фото було видно, що стіни шильовані дошками, дахи – бляхою. Але сама специфіка, чи був карниз – цього не було видно. Реставрація передбачає зробити так само, як було. Бо може вийти дошка ширша, шилювання вужче. Це міняє сприйняття цілої будівлі. Зараз церква досередини зашита бляхою, і вже зверху почали робити золотом».
Пам’ятки втрачають обличчя. Що чекає колишній елітний район у Франківську (ФОТО)
Савчук теж долучився до пошуків інформації про храм. З часом вдалося знайти більше, хоч і не все.
«У той час на церкви розробляли проєкти й будували з погодження митрополита Шептицького, – говорить викладач. – Я дізнавався, дзвонив у Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, питав, чи є примірник. Я вірю, що по цьому об’єкту є більше інформації. Але курсовий проєкт не передбачає такого ґрунтовного дослідження».
Крім того, студентка написала текстову роботу і зробила графічний проєкт. В описовій частині є посилання на закони, державні будівельні норми, історичні дані. Також є генплан, фіксація наявного плану, фото церкви за різні роки.
За словами Андрія Савчука, наразі храм реставрують неправильно. Але проєкт Тетяни Ілійчук може знадобитися у майбутньому. Бо прийде час, і церкву знову оновлюватимуть. І тоді вже буде готовий план, як це можна зробити фахово.
Церкви обирали самі
На початку навчального року Андрій Савчук запропонував студентам створити ґрунтовний проєкт з реставрації якогось із старих храмів – але нікого не змушував. Зголосилися четверо. Інші проєктували з нуля сучасні церкви.
Крім Тетяни Ілійчук, четвертокурсники зробили ще дві роботи. Вікторія Лаврів і Сергій Тимчишин працювали разом над проєктом реставрації церкви у селі Довге Калуське. Це храм 1916 року. Зараз зашитий сайдингом і бляхою. Студенти розробили також проєкт з ландшафтної організації храму. Вікторія відповідала за описову частину, а Сергій – за графічну.
Бізнес з граноли. Як студентка з Франківська виготовляє корисні солодощі й продає через інтернет
Назар Крильчук продумав реставрацію церкви святих Косьми і Дем’яна у селі Розтоки Косівського району і навіть зробив відео до текстової та графічної частини. Споруда – найстаріша серед обраних студентами, 1883 року.
«Церква має яскраво виражені ознаки гуцульської школи храмового будівництва, – розповідає Андрій Савчук. – Щодо неї було найменше інформації. Тож ми проаналізували автентичний вигляд церков у тій місцевості. Це нам говорить про місцеві матеріали – Гуцульщина багата лісом, отже маємо ґонт. От, у Довгому Калуському менш лісиста територія і там уже шилювання дошкою. Ще впливає спроможність громади. Ґонт як і тоді, так і тепер – дорогий матеріал».
У своєму проєкті студент пропонує повністю зробити ґонтове покриття стін і дахів. Так само Назар спроєктував вхідну браму та огорожу.
«У нас немає мети ввійти в ринок реставрації. Натомість ми хочемо навчити студентів, як можна реставрувати, – каже проректор університету з навчальної роботи Михайло Космій. – Студенти вибирають об’єкти самі. Найчастіше – у своєму населеному пункті або близько. А пізніше ми націлені на те, щоб зберегти ці архітектурні об’єкти».
За словами Михайла Космія, якщо споруда не підлягає реставрації, по ній можна створити 3D-модель. Їх планують друкувати на 3D-принтері в університеті. Скоріше за все, у невеликому розмірі, щоб можна було відвезти у той населений пункт, де була церква.
Зробили перший крок
На такі завдання Андрія Савчука надихнула реставрація храму в його рідній Саджаві Богородчанського району. Проєкт він створював сам. Тож нині там відновили дзвіницю, а тепер реставрують храм 1883 року, а також – іконостас відомого автора Корнила Устияновича. А любов до реставрації архітектури Савчуку привила книжка Ярослава Тараса про сакральну архітектуру Карпат.
Щороку по церкві. Чому горять дерев’яні храми на Прикарпатті
За словами викладача, зараз на Прикарпатті є багато прикладів поганої реставрації старих церков. Люди слідують за модою й не думають про те, що руйнують автентичний вигляд споруди. Тож його студенти, якщо у майбутньому будуть реставрувати пам’ятку, то знатимуть, у чому цінність та як зробити все правильно.
«Люди ставляться до цього як до моди. Модна бляха – беруть бляху. Але й є хороші приклади, – розказує викладач. – От у Татарові відновили церкву. Хоч там, наскільки я знаю, по блясі побили ґонт. Так само у Криворівні – під ґонтом бляха. Це не зовсім фахово, але все ж. Ще з позитивних прикладів – церква Благовіщення у Коломиї. Там до реставрації підійшли серйозно, задіяли фахівців».
За словами Андрія Савчука, те, що церкву оббивають ґонтом поверх бляхи в першу чергу є небезпечним для самої будівлі. Бо за сто років споруда вже й так стала менш стійкою, а додаткові шари ще більше навантажують дах. А часто таких шарів там не один. Але старі традиції зараз відновлюються, тому ще не все втрачено.
«Храми в селах робили професіонали, тому я б не називав їх народною архітектурою. Тож і реставрацією має займатися професіонал, – каже Савчук. – До студента, який завтра отримає диплом фахівця, рано чи пізно можуть звернутися з таким питанням, і він уже не буде боятися. Ми не можемо стверджувати, що все мало б бути точно таким, як у наших проєктах. Але ми зробили перший крок назустріч фаховій реставрації. Тепер головне – спровокувати дискусію».
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.