У середу, 12 березня, в Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини відкрили виставку робіт Галини Киви – до 95-річчя з дня її народження. На відкриття приїхала велика родина майстрині – син, донька, онуки та правнуки. Серед представлених в експозиції робіт – не лише зразки вишивки, а й картини Галини Киви. А також фото її робочих моментів.
На відкриття запросили друзів, колег та учнів, аби спільно згадати талановиту майстриню, життя якої обірвалося досить рано – у 49 років, пише Репортер.
Галина Кива – майстриня народної творчості, педагогиня та громадська діячка. Родом – з Київщини. Була направлена на навчання у Косівське училище прикладного та декоративного мистецтва. А у 1970-х працювала директоркою Косівського технікуму народних художніх промислів.
Виставку організувала родина Галини Киви. Ініціаторками стали донька Лариса Черленюк і онука Галина Кульська. Частина робіт представлена із родинних колекцій. Також роботи надали Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття та Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ.
Мама народилася в 1930 році. В її сімʼї було 5 дітей. Але через голод вижило лише троє. Вона пережила складні часи. Але отримала з того краю любов до пісень, любов до вишивки, мала чудовий голос і любила пісні, – розповідає донька Лариса Черленюк. – Вона була енергійною, цілеспрямованою жінкою. І навіть в ті часи вільно ходила в вишиванках, що було рідкістю, пропагувала своє – українське.
Через те, що Галина Кива швидко пішла з життя, у дітей залишилося багато її незакінчених робіт, декотрі з них представлені й на виставці. Зокрема під склом є розпочатий взір із залишеною в полотні голкою. Є і намальовані нею картини, одна з яких – не завершена.
Син пані Галини Володимир Викалюк ділиться теплими спогадами про те, як допомагав мамі вишивати. Він прийшов на презентацію у вишиванці зі взором мами. Жартує, що з того часу трохи “роздався”, тому вишиванку перешили, але орнамент і кольори – збережені.
Читайте також: Коли в жилах тече молоко. Як на сироварні «Тирсіник» відроджують дідівську справу і розвивають туризм у Баня Березові (ФОТО)
Найперше я ходив з мамою на базар, – розповідає він. – Ми купляли нитки. Вона спеціально вибирала, як казала, американські. Вони були намотані великим півкругом. Коли ми приходили додому, я їх розрізав і витягував по дві ниточки з цілого клубка. Потім акуратно складав на спинку крісла. А вона по дві нитки насиляла в голку і так ними вишивала, – говорить син.
Пригадує, що іноді йому навіть довіряли спробувати власноруч зробити кілька стібків, хоча це й не давалося йому легко:
Декілька разів мене залучали – щось пробував вишивати, але не дуже вдало виходило. Але якщо мама не встигала і треба було щось швидко доповнити, то я допомагав.
Мама довіряла йому ще одну важливу роботу – прасувати рушники. “Їх дуже тяжко було прасувати, бо матеріал був простий і його треба було гарно відпарювати”, – згадує пан Володимир.
Розповідає, що Галина Кива мала талант до вишивання, малювання й ткацтва. Але саме любов до вишивки стала для неї головною справою життя.
Більшість візерунків робіт Галини Киви створені на основі мотивів народної вишивки Гуцульщини.
Мама багато їздила по району, спілкувалася з простими вишивальницями. Вони показували свої роботи, розповідали про техніки. Це її дуже захопило, бо любов до вишивки вона мала ще від своєї мами. Але це була київська вишивка – квіткові візерунки, а тут, на Гуцульщині, – орнаментна. Побачивши цю красу, багатство узорів, вона прикипіла до цього ремесла, – каже син пані Галини.
З часом вона почала глибше вивчати гуцульську вишивку, систематизувати знання та пропагувати її красу.
Мама писала багато статей – для районних газет, обласних видань, навіть у центральних газетах у Києві, хоч їх і не хотіли публікувати. Вона прагнула зберегти та поширити це мистецтво, – додає донька Лариса.
Володимир Викалюк каже, саме за директорства Галини Киви, були збудовані нові корпуси тоді технікуму народних художніх промислів, нині – інституту прикладного та декоративного мистецтва у Косові. За його словами, Галина Кива дуже вболівала, аби задумане вдалося і робила все, аби будівництво не стало довгобудом.
У 1977 році Верховна Рада надала Галині Киві звання заслуженої майстрині народної творчості УРСР. Це найвища нагорода серед художніх працівників.
Онука Галина Кульська розповідає, що не застала бабусю живою, тож хоче якомога більше дізнатися про неї від її сусідів, колег, друзів та учнів. Тож просить усіх, хто знав її бабусю, поділитися спогадами про неї:
Ми заберемо ці спогади в родину, які допоможуть нам дізнатися більше про нашу бабусю і, можливо, про те, які в неї були колеги, учні та студенти.
Спогади можна викласти на папері та залишити в музеї. Виставка триватиме до 7 квітня.
До теми: Врятувати пам’ятку. Чи зможе прокуратура повернути обласній раді Садибу Рея на Рогатинщині
Авторка: Ольга Суровська
