Святвечір. Диво різдвяного затишку. Бабусина історія про давні звичаї та тихий наспів призабутої колядки. Таїнство приготування куті й випікання запашних пампушок за рецептом татової прабабусі. Здається, саме тепер у сімейному колі можна почути про родовід найбільше. А ще – віншувальники. Так хочеться почути від них якесь гарне пророче побажання.

Аби не увірвався терпець у чеканні колядників у свою хату, «Репортер» подався підгледіти, що та як готують вертепи деінде. Виявилось, що там, де чоловіки взялися за справу, там дівчатам зась! А де дівчата, то там вдається і за тих, і за сих…

У Коляді тільки дівчата

«Не стільки та оцінка була для нас важливою, скільки можливість зробити щось цікаве разом», – в один голос кажуть герої дівочого вертепу. А розпочиналося усе так.

Наприкінці передноворічного семестру студенти педінституту отримали від викладачки предмету «Народознавство» Тамари Марчій завдання – поставити вертеп. При цьому викладач пообіцяла, що гарну підготовку різдвяного дійства врахує в семестрових оцінках. Стимул, погодьтеся, неабиякий. Дарма що за чотири роки навчання нічого подібного робити їм не доводилось, а в групі – жодного хлопця. Але дівчата взялися за справу. Старості Ніні Федорчук випала роль режисера. Серед решти 28 на вертепників зголосилося 18. Тож гурт виявився чималим. Три Царі, Ірод, Сура, Мошко, Звіздар, Смерть, господарі, по двійко ангелів, пастухів та воїнів. При цьому, ті, що мали пару, грали роль чоловічу та жіночу.

«Сценарій ми шукали повсюдно, але основу взяли з Інтернету, – розповідає режисер Ніна. – Щось коротили, щось розширювали. Коли ж дійшло до розподілу ролей, зрозуміли, що це не так легко. Щоправда, дехто зголошувався сам».

Вочевидь, увійти кожній у свій образ допоміг костюм та грим! До речі, з костюмами допоміг батько Анни Лавринович, який привіз їх із села Гвізд (Надвірнянщина). Правда деякі деталі, як-от шолом, мечі, крила, інше – доводилось робити самотужки.

Непросто було з репетиціями. «Де тільки ми не збиралися?! – пригадує Ніна. – У гуртожитку не випадало, бо 20 осіб в одній кімнаті, то занадто. Тож кочували з однієї аудиторії в іншу, говорили ледь не пошепки. Після пар довго залишатися не могли, бо хтось поспішав до дитини, а комусь ще добиратися в район».
Загалом вертеп був традиційним.

Мир вкраїнській світлій хаті,
Просим, ґаздо, нас прийняти!
Прославляти Христа-Бога.
Ох, важка була дорога.

Колядників зустрічали господар та господиня (Оксана Майстришин і Галина Кузьо). Зауважмо, що на столі були картопляники, пампушки, горішки. Справжні. Хоч привезене з дому в гуртожиток, як знаємо, довго не залежується. Особливо, якщо сусіди не скаржаться на апетит…

До речі, роль Ірода у виконанні Галини Кустрин була дуже правдоподібною. Дівчина дуже по-чоловічому увійшла в образ жорстокого царя. І, як виявилося згодом, спеціально для цієї ролі навіть підстриглася. Щоправда, як зізналася сама Галя, її вже давно переслідували думки про те, щоб змінити імідж. Тому вертепне дійство стало добрим приводом.

А от староста-режисер Ніна Федорчук зіграла Смерть. Цю роль вона не обирала – змушена була взяти те, що лишили. Добре перевтілилась у роль чорта Оля Марцінчук. За словами Ніни, в кінцевому результаті найкраще вжилися в роль і відтворили задумане ті, хто грав негативних персонажів.

Викладачі відзначили колоритність кожної ролі, оригінальність, нестандартний підхід. «Для більшості з них це був перший вертеп у житті. Важко було не помітити, як важливо та цікаво було те, що вони роблять гуртом. Для кожної з них роль була пережита внутрішньо. За це їм честь, хвала і відмінна оцінка», – такими словами нагородила своїх студенток Тамара Марчій.

До речі, дівчата кажуть, що поколядували б і для людей, без оцінок, але всі живуть у різних селах і на Різдво їдуть додому. А шкода…

Дійство по-чоловічому

«Ось уже більше десяти років нас усіх тримають емоції. Коли ходимо від хати до хати, то бачимо, як багато важить для людей вістка про народ­ження Ісуса. Також у нашому сценарії є національне ядро, чого, погодьтеся, зараз усім нам дуже бракує», – говорить один з учасників цього вертепу Тарас Винник.

Усе розпочалося 11 років тому з батькової пропозиції. Вечірньої зимової днини колишній міліціонер Богдан Винник розповів двом своїм синам-дев’ятикласникам, як у парубоцькі роки у Надвірній він водив із хлопцями вертеп. І наголосив: «Захочете й собі робити, то глядіть, щоб без дівчат! Вертепне дійство – суто чоловіча справа. За давніми традиціями жінки чи дівчата можуть йти хіба що за вертепом, колядуючи».

Нині Тарас Винник каже, що вочевидь наші предки свідомо чи несвідомо, але тим самим хотіли зосередити увагу глядачів на смислі вертепного дійства, щоб не було спокуси оглядати принади красивих дівчат замість слухати історію народження Божого Сина.

Записавши тоді від батька все, що говорили Мошко, Ангел, Ірод та інші, хлопці взялися створювати своє. Усіх учасників у вертепі – дев’ятеро. Кажуть, оскільки вертеп віршований, імпровізувати не бралися.

«На початку хотів грати позитивні ролі, – пригадує Тарас Бережанський (роль – Біда). – Думав, що це впливає на долю. Згодом, коли зрозумів, що маю талант грати жіночі ролі, почав розвивати і цей бік. Правда, дещо статурою не склався». Отже, єдина жіноча роль у цьому вертепі належить Тарасові, і грає він настільки органічно, що не одразу за пишними сідницями, спідницею та акуратним гримом вгадаєш доволі кремезного чолов’ягу. Все дійство супровод­жується тамбурином і сопілкою у виконанні талановитого імпровізатора Олега Лібрика (Жид).

«Щодо гриму, то відповідних знань не маємо, але виручає дружина пана Богдана – пані Зена. Вона дозволяє нам скористатися її косметикою, – говорить Тарас Бережанський. – Коли ж на обличчі з’являється фарба, то це вже неабияке перевтілення».

Отже, Ангел, двійко пастушків, чорт, біда (жидівка або циганка), Мошко, Пилип. Щодо останнього образу, то це – козак у шароварах, п’яниця-волоцюга, який усвідомлює, що так далі жити не можна і вирішує взятися за розум: «Аж тепер я пригадав, що я свою хату мав, аж тепер я зрозумів, що я жити не хотів». Вертепники кажуть, що, як і багато років тому, алкоголь нині – то велика суспільна проблема, і цим образом вони хочуть людям про це нагадати.

Та не все так просто. Є спокуса. Коли Пилип відмовляється від своєї біди, з’являється Мошко – такий собі торгаш, який дістає із торби пляшку перцівки та пропонує Пилипові. Той твердо відмовляється. Тарас Винник пояснює: «Так ми ілюструємо, як колись були ліквідовані шинки».

Дуже колоритний персонаж – Ірод («Хто йому не підкориться, тому не поздоровиться»). Наганяє страх образ чорта, на обличчі якого – маска, зроблена з пап’є-маше.

Щодо коляд, то цьогоріч у свій репертуар хлопці вносять давню коляду «Народився Бог на санях» українського поета Богдана Ігоря-Антонича. Кажуть, треба нагадати про те, що минулого року було його 100-ліття.

Отже. «Най доїться молока від корови та бика», «Вінчую, тя, ґаздо, ці свята урочо відпровадити і на той рік діждати». Жидівка віншує для господині: щоби та видала заміж дочок, повінувала синів… До речі, Олег Лібрик (жид) щороку додає віншуванню сучасних вкраплень – для актуальності.

…Люди цей вертеп люблять і шанують. Тогоріч хлопці разом заробили приблизно 2000 гривень.