У неділю, 4 грудня, у Нью-Йорку щедрують українською. О 21.00 у Карнегі-голлі розпочинається великий концерт Notes from Ukraine – «Нотатки з України». Подія символічна, адже саме тут 100 років тому – у 1922 році – відбулася північноамериканська прем’єра «Щедрика» Миколи Леонтовича, пише Репортер.
Концерт відбувається у тій самій залі, де свого часу виступали The Beatles, Бела Барток, Ніна Сімон та інші знакові артисти. Багато хто написав, що ювілейний вечір відбудеться тієї ж дати. Насправді – ні. Всесвітньовідомого наразі як Carol of the Bells українського святкового хіта у США прем’єрили 5 жовтня 1922 року.
Концерт, від якого минуло століття, був частиною першого проєкту української культурної дипломатії – світового турне хору Української республіканської капели під керівництвом відомого музикант Олександра Кошиця. Капела його імені була створена з ініціативи тогочасного уряду України. Її відправили за кордон для пропаганди української незалежності в Європі та Америці, а також протидії російській пропаганді. Тур відбувся під егідою міністерства освіти і мистецтва та міністерства закордонних справ УНР. І лише в Північній Америці вони дали понад 200 концертів у великих залах та університетах. Йдеться про це на сторінці сьогоднішньої події у Фейсбуку. До речі, її зможуть спостерігати наживо глядачі з усього світу завдяки особливому партнерству з Vimeo: https://vimeo.com/event/2656132
У програмі – світова прем’єра композитора Тревора Вестона на слова Сергія Жадана. А також – американські хорові твори з українськими зв’язками композиторів Еріка Вітакра, Леонарда Бернштейна, Валентина Сильвестрова, Джорджа Гершвіна та інших. Ведучими концерту стануть кінорежисер Мартін Скорсезе та американська акторка українського походження Віра Фарміга. Зініціювала й організувала усе це ще одна американка з українським корінням – Лія Бетстоун (у соцмережах – Кажанкамінь).
З музикознавицею, для якої, судячи з розмаху подій, які вона організовує, немає нічого неможливого, я познайомилася в Києві. В перший жовтневий вікенд вона разом зі мною та багатьма іншими відвідувачами прем’єри «Genesis. Opera of memory» композиторів Романа Григоріва та Іллі Разумейка не ховалася від повітряної тривоги, перечікуючи її на прогулянці поруч із Музеєм Ханенків. Уже за 10 днів у ньому повибивало шибки під час чергової масованої ракетної атаки рашистів по столиці та інших українських містах.
А поки все ще відносно спокійно – запитую, звідкіля ця мініатюрна дівчина.
– Я народилася в штаті Огайо, в родині українських емігрантів теж 100-річної давнини.
– Ваше українське коріння – за якою лінією?
– За маминою.
– А з якого саме регіону ваші предки, знаєте?
– Так, із Вінничини та Тернопільщини.
– У Нью-Йорку ви вже давно?
– Упродовж останніх чотирьох років, відколи стала студенткою тамтешнього коледжу. Почала вивчати музикознавство. Раніше я була музиканткою.
– А на чому саме грали?
– На скрипці.
– То як так сталося, що ви зосередилися саме на вивченні й популяризації української музики?
– Моя родина не розмовляла українською, це не було частиною мого дитинства, але, ставши студенткою й поринувши у вивчення музики, також зацікавилася й своєю крівнею (Лія, крім рідної англійської, володіє також німецькою та іспанською мовами, доброю українською називає, очевидно, той самий славнозвісний «голос крові»). Три роки тому я започаткувала й стала керівницею Ukrainian Contemporary Music Festival – «Фестивалю сучасної української музики» в Нью-Йорку.
– Ви вперше в Києві?
– Ні, вже бувала тут три роки тому – знайомилася з українськими композиторами, з-поміж них – з Романом Григорівим та Іллею Разумейком. Тоді ще планувала запросити їх із фрагментами Chornobyldorf. Archaeological opera на фестиваль у Нью-Йорк.
– Але й ці плани зруйнувала війна. На восьмому її місці ви знову – в українській столиці. Чому?
– Щоб підтримати своїх друзів у часі прем’єри. Я велика фанатка Романа та Іллі.
– Але повертаючись до «Щедрика»… Коли з’явилася така ідея?
– Ще два роки тому. В Америці його люблять, як рідного. Таким він і є для багатьох, адже асоціюється з найулюбленішим святом. Однак мало хто знає його справжню історію. Для нас важливо, щоб американці знали про походження Carol of the Bells. Їм потрібно зрозуміти, що частиною їхньої культури є й українська – українське мистецтво.
– Є дуже багато неймовірно цікавої музики з України, котрої люди не знають. І навіть не усвідомлюють, що вона існує насправді. Якщо в Україні ситуація потроху вже змінюється, то за кордоном усе лише починає зрушуватись. І я хотіла б допомогти у цій справі!
– А така популяризація саме зараз – це ж уже значно вдячніша справа. Адже за кордоном є сплеск зацікавленості! Мені видається, що «заходить» усе українське: і професійне, і любительське…. Приїздять діти співати – всі плачуть від зворушення! Улюблена колядка мільйонів і вже справжня різдвяна класика точно не зможе залишити байдужим нікого. Заявлена програма учасників – це суто ваш вибір, ваша робота?
– Так, спільно з програмною радою. Для мене як музикознавиці це найцікавіше та найважливіше – можливість попрацювати з різними відомими хоровими колективами. Це митці з України та з Америки, що важливо – хори з діаспори. Український хор «Думка» з Нью-Йорка, зокрема, та українська капела бандуристів. Потім американський хор Choir of Trinity Wall Street – професійний, на мою думку, найкращий хор у Нью-Йорку. Дуже вагомо те, що вони виконують українську музику, українські твори. Ну, а з України в нас – передусім київський дитячий хор «Щедрик».
– А й справді, як їх не запросити?!
– Це має бути добрий мікс різноголосся, різноманітних музичних жанрів – сучасна хорова музика з України та зі США, твори композиторів, які так чи інакше мають певні зв’язки з Україною, а також традиційні колядки – твори з найпершої програми, які виконували тут 100 років тому. Ну і «Щедрик», звісно! Він гарантує дуже гарний настій, адже це Різдво! Саме тому й змістили проведення цього великого ювілейного концерту на два місяці – щоб ближче до свят.
– Але ж це неймовірно складно – організувати таке дійство, та ще й у Карнегі-голлі!
– Дуже складно! Робота масштабна, її багато. Проте в нас дуже добра команда – як в Україні, так і в США.
– Крім того, це дуже дорого? Чи є якісь партнери? Хто зацікавлений у тому, щоб усе це відбулося?
– Кредитівка з української громади Нью-Йорка – вони дали чимало коштів на організацію та проведення події. Паралельно ми шукали партнерів і серед американських інституцій. У часі війни в Україні підтримка українців і українського – прекрасна можливість для американців. А взагалі-то є дуже багато компаній і корпорацій, у тому числі й рекламних, кіно- та телевізійних, які користувалися Щедриком, і, цілком можливо, це було безкоштовно. Тож є нагода дещо відновити справедливість і задовільнити бажання багатьох там, за океаном, підтримати Україну. Думаю, все буде добре.
– Вам не було страшно сюди їхати?
– Відень, в одному з університетів якого я саме працювала над проєктом, присвяченому українському модернізмові в музиці, не дуже далеко. Проте після восьми місяців війни я відчувала, що мушу бути в Україні. Так, це страшно, але після трьох днів я зрозуміла, що життя тут є. Це дуже втішно для мене – бачити, що люди живуть, працюють, творять!
– А вам, напевне, телефонують у цей час з-за кордонів усі друзі й родичі й запитують перелякано, як ви тут, а ви всіх заспокоюєте?
– Так! Я розумію, що Київ – це не зовсім те, що деінде в Україні відбувається. Для мене це місто – справжнє натхнення. Відчуваю тут якийсь дуже глибокий зв’язок із країною. Я американка, але Україна – це дуже важлива частина мого життя, моєї родини, моєї історії.
Авторка: Оксана Квітнева
