Останнім часом у гірських містечках і селах Прикарпаття відкрили дуже багато приватних музеїв, де можна ознайомитись із життям та побутом гуцулів. Але є один заклад, який зберігає унікальні експонати ще з часів Австро-Угорщини та Польщі. Це – Національний Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, що у середмісті Коломиї.
Тим, хто цікавиться історією Галичини та народним мистецтвом, сюди варто навідатись, і то не раз. Цей музей уміє дивувати, а ще він здатний навчити бачити і розуміти найважливіше в мистецтві. За часи світових воєн і радянської влади цей музейний заклад майже не розгубив колекції народного мистецтва. Як йому це вдалося і про що розповідають людям ці твори – у нашому матеріалі проєкту «Точка на карті», пише “Укрінформ”.
Обереги в гуцульському домі
Національний Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського розміщений у колишній будівлі Народного дому, який зводили тут коштом української громади довгі десять років з 1892-го. Тоді Коломия, як і вся Галичина, входила до імперії австрійських Габсбургів. Втім, це не заважало українцям подбати про свій Дім. Гуцули з гірських територій Косівщини та Коломийщини зносили сюди не лише кам’яні брили для фундаменту, а й свої давні реліквії.
«Гуцули дізнались, що в цьому палаці має бути їхній Дім, де мали діяти різні товариства, школа для талановитих дітей, а ще – музей. Так було вказано у тодішньому статуті Народного дому. Тому люди привозили сюди дуже цікаві речі», – розповідає завідувачка відділу художньої кераміки Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Романна Баран.
Так серед інших експонатів до музею потрапив і гуцульський сволок – елемент архітектури традиційної хати, який свого часу слугував господарю за ікону та оберіг. Цей експонат орієнтовно відносять до 1836 року. Дерев’яний сволок горяни розміщували під стелею хати. На ньому гонорові майстри різьбили знаки, які мали оберігати господаря, його родину, майно і дім. Тут здавна вірили: від того як людина проживе життя, залежить чи вона буде у пеклі, чи в раю.
«Коли християнство почали впроваджувати на Гуцульщині, духовенство зрозуміло, що тут не зможуть відвернути усе, чому до тих пір поклонялися люди. Тому у цих знаках завше поєднували символи християнства і язичництва. До останніх відносять знаки грому і сонця, які зображали у вигляді розет. Давні люди вірили у надсили небесні. Погляньте (показує – авт.), ці знаки сонця і грому ніби лежать на баранячих ріжках. Чому так? Бо вівця і баран були головним багатством гуцула. Це вовна, шкіра, м’ясо. Тобто, все, що їли і з чого робили собі одяг горяни. Крім того, тут на сволоку зображено, ніби з двох боків летять рибки. Це – русалії. На Гуцульщині вони були добрими і злими. Добрі оберігали худобу, оселю, злі – затягували у болото. А ось ця галузочка (показує – авт.) символізує дерево життя. Ці знаки на сволоку переплелися з християнськими, ось розп’яття, хрести і храми. Розетки, поділені на квадратики, це – символ засіяного поля», – розповідає Романна Баран.
Саме ці знаки народні майстри Гуцульщини повторювали у вишивці, різьбі та кераміці. Навіть в основі дерев’яних храмів, розповідає мистецтвознавець, ставили мальтійський хрест, що здавна трактують як символ сонця, вогню і життя.
«Народне мистецтво цілого світу є дуже подібним. Всі ці символи ми спостерігатимемо і в металі, й у кераміці, але вже в іншому трактуванні. Вони є всюди. Лише потрібно вміти їх бачити», – наголошує Романна Баран.
Більше читайте на сайті “Укрінформ”.
