Минулих вихідних у Львові уже 28 рік поспіль пройшов Форум видавців. Для книголюбів це головна подія осені. Тут можна накупити нових книжок і вживу послухати улюблених письменників.
«Репортера» теж не відлякали ні дощ, ні карантин.
Наполовину онлайн
Цьогоріч на Форумі відбулося понад 160 подій. Половину записали наперед і транслювали на Facebook-сторінці онлайн, а половина проходила на різних локаціях міста.
Крім уже звичних кластерів «Освіта», «Війна», «Жінка в темі», «Філософія», цього разу представили проєкти «Латиноамериканська література», «Драма», «Місто Лема» та інші. Також була традиційна Ніч поезії.
Фокусною темою 28 фесту стала «Гра в дорослішання: як ми зростаємо незалежними». Її куратором був перекладач і публіцист Юрко Прохасько. Зміну поколінь, прийняття себе після 30 років незалежності – усе це розглядали під час дискусій під назвами «Свій дім», «Свій смак», «Свій світ», «Свій погляд» та інші.
Почесною гостею фестивалю стала Нобелівська лауреатка з літератури Ольга Токарчук. А спеціальною гостею – Едіт Іва Еґер, 93-річна психотерапевтка, авторка світового бестселера «Вибір», яка пережила Голокост у концтаборі «Аушвіц».
Крім того, до Форуму вийшло багато нових видань – як українських авторів, так і переклади закордонних. Серед них «Солодке життя» Романа Малиновського, «Країна жіночого роду» Вахтанга Кіпіані, «Тривожні люди» Фредріка Бакмана, нові видання Каджуо Ішіґуро, Террі Пратчета, Люко Дашвара, українських класиків…
Читайте: Про свободу і медіаграмотність. Найцікавіше з Львівського медіафоруму 2021
Гран-прі книжкового форуму 2021 отримав Євген Пшеничний за дослідницьку роботу «Ярослав Стешенко. Епістолярний монолог». Премію в номінації сучасної української літератури отримала Галина Крук за книгу «Хто завгодно, але не я», а класичної української літератури – роман Леоніда Чернова «Чудаки прикрашають світ». Найкращою книгою на тему війни з Росією стала «Як Україна втрачала Донбас» авторства Дениса Казанського та Марини Воротинцевої. А книга Андрія Боднара «Ласощі для Медора» стала найкращою у сфері фокусної теми фесту.
Переклад зі староісландської Віталія Кривоноса «Старша Едда» отримав премію в номінації – іноземна література в українському перекладі. А найкращою нехудожньою книгою стала «Я – мене – мені…» Юрія Шевельова. Серед дитячих книжок відзначили «Овва як бува! Абетка із історії України» Лесі Мамчич та збірку «Козаки правлять країною» кількох авторів. А найкращу книгу для підлітків написала Наталка Малетич – «Леся. Мандрівний клубочок».
Найкращою візуальною книгою назвали твір Пйотра Лукашевича «Об’єднання Митців artes (1929-1935) та інші історії львівського модернізму» у перекладі та редакції Андрія Боярова. Наталя Тихолоз отримала нагороду в жанрі наукової літератури за книгу «Петро Франко: Формула долі (Життєпис на тлі доби)».
Франківці увійшли в канон
Одна з тем цьогорічного фестивалю – «10 про 10. Спроба канону». Це відеопроєкт, який можна переглянути на Youtube-сторінці Форуму. У ньому 10 українських письменників розповідатимуть про 10 романів, які вплинули на незалежність.
До речі, половину з них написали прикарпатці. Це «Воццек» Юрія Іздрика, «Рекреації» Юрія Андруховича, «Амадока» Софії Андрухович», «НепрОсті» Тараса Прохаська та «Звірослов» Тані Малярчук.
Друга п’ятірка – «Культ» Любка Дереша, «Польові дослідження» Оксани Забужко, «Земля загублених» Катерини Калитко, «Інтернат» Сергія Жадана і «Післячорнобильська бібліотека» Тамари Гундорової.
«Воццек» Іздрика – це текст, який п’янить і який написаний так, наче до нього нічого не було і після нього нічого не було. Хоч, разом з тим, цей текст неймовірно постмодерний, який дуже багато цитує і багато на що посилається, – розповідає письменник з Франківська Роман Малиновський. – «Воццек» вийшов 1997 року у видавництві «Лілея-НВ» у Франківську. Дуже важливе місце і час, бо «Лілея-НВ» була тоді в абсолютному авангарді української літератури. І тоді видавництво зробило такий хід – відкинули ім’я письменника й залишили лише прізвище, формуючи своєрідний бренд – Іздрик».
Роман Тараса Прохаська «НепрОсті» також вперше вийшов у «Лілеї-НВ». За словами журналістки Тетяни Терен, ця книга з’явилася у тій ніші літературі, в якій до Прохаська нікого не було. Тому цей твір точно ввійде в канон нової української літератури.
Читайте: Книги більше не купують. То як видавництва та книгарні Прикарпаття виживають у кризу
«Тарас дуже часто говорить, що в цьому романі головним героєм є ландшафт, тому дуже важливо, що дія відбувається у Карпатах, в містечку Ялівець, – каже Тетяна Терен. – Також важливою для роману є генетика і те, що Прохасько за фахом біолог. Коли автора питали, що у його романі було непрочитаним читачами, він звертав увагу саме на пов’язаність тексту з генетикою, з тим, що у нашому житті все повторюється, рекомбінується і виникає одне з іншого».
Риби, льоди і костели. Що подивитися у Львові, якщо вже всюди був (ФОТО)
Письменниця зі Львова Гаська Шиян розглядала роман «Рекреації» Юрія Андруховича. За її словами, цей твір дуже добре фіксує реальність початку дев’яностих.
«Книжка писалася у 1990 році, коли ще України як держави не було. Хоч ця імперія зла уже тріщала по швах, – говорить Гаська Шиян. – Це дуже добре прочитується в романі. Для мене він наповнений тугою за безповоротно втраченою розкішшю панських балів, за всім тим, що забрав совок, і водночас відчувається сильний страх прийдешнього. Також були цікаві згадки про гурт «Мертвий півень», поета Малковича, які тоді ще були нішевими культурними феноменами, і не було жодних гарантій, що через 30 років читачі пам’ятатимуть, про кого йдеться».
Що таке дім?
Одна з ключових дискусій фокусної теми фестивалю пройшла в суботу, 18 вересня, у львівському музеї етнографії та художнього промислу. На тему «Свій дім» говорили професорка ЛНУ Олена Галета, географ-дослідник Роман Лозинський, письменники Василь Махно, Олена Гусейнова та Юрій Андрухович.
Йшлося про поняття дому в українській свідомості та культурі, а також про те, як воно мінялося протягом останніх поколінь.
«Кажуть, Іван Вишенський написав, що мандрувати – це жахлива небезпека. Тобто, він закликає тих, хто його слухає, сидіти вдома, – розказує Юрій Андрухович. – Бо у дорозі диявол пантрує подорожніх. А вдома ви будете в безпеці. Якусь архетипну річ вловлено. Тобто, в українській традиційній культурі благом є залишатися вдома. А мандри, подорож – це щось негативне. Переважно вони вимушені: коли притискає крайня нужда, українці залишають свій дім і вирушають за океан. Але, якби їм велося добре вдома, – та нізащо на світі! І це ніби є частиною традиційної етики».
За словами Андруховича, у дев’яності йому часто дорікали, що він багато часу живе за кордоном. Тобто українська архетипна модель засуджує того, хто поїхав з дому.
Але є різниця між приватним будинком і міською квартирою. Таке бачення виникло з радянського суспільства. Це добре пам’ятає Олена Гусейнова, яка народилася у маленькому містечку на Кіровоградщині, а виросла у Кривому Розі, куди на роботу направили її батьків.
«За всіма квартирами, які хтось коли-небудь отримав у СРСР, стоїть трагедія того, що в тебе немає дому, – каже Олена Гусейнова. – У тебе є наділ у твоєму кріпосному плані. Інститут прописки, очевидно, існував для того, щоб дому якраз не було. У Кривому Розі були дві відповіді на запитання «Де ти живеш?». Перша – «у своєму домі», друга – «у квартирі». Свій дім – це будинок, який стоїть на землі, який тобі ніхто не дав, а колись побудували і якимось дивом він залишився вашим. А квартира – це те, що тобі дала ця система. Ми це успадкували».
Загалом Форум видавців зібрав 250 учасників із 21 країни світу. Наступного року може бути більше й масштабніше – якщо дозволить пандемія.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.