У 20 років франківчанка Софія Челяк стала програмною директоркою наймасштабнішої книжкової події країни – Форуму видавців. Про цьогорічний форум, освіту й досвід, культуру та культурне життя у Франківську з нею говорив «Репортер».
– Софіє, як ти почала працювати на Форумі видавців?
– Це було неочікувано й дивно. Почалося ще у 2015 році з фестивалю «Місяць авторських читань». Я навчалась чеської мови й літератури у Львівському університеті. Мене запросили як перекладача. Тоді познайомилася з організаторами та зрозуміла, що хотіла б займатись культурним менеджментом. Також усвідомила, що хочу організувати курси перекладознавства для центральносхідних європейських мов – чеської, польської, словацької. Мріяла навчитись синхронного перекладу.
Софія Челяк модерує літературний вечір
Після фестивалю взялась за переклад чеського бітника Вацлава Граб’є. Щоб зробити його доброякісно, потрібно було добре розібратись у деталях біографії, культурних особливостях. З цим ми з подругою прийшли до письменника, перекладача Остапа Сливинського. Також я розповіла йому про ідею з курсами. Він дав нам кілька порад, а ввечері того ж дня зателефонував і сказав, що говорив з Олександрою Коваль – на Форум видавців потрібна людина, яка знається на літературі, тож чи не хотіла б я спробувати.
– Як зреагувала на таку пропозицію?
– Був трошки страх – я сумнівалася в собі. Але в Остапа було кілька аргументів, які мене остаточно переконали: тобі це неймовірно сподобається, бо це неймовірний досвід, контакти і шанс, який не можна втратити, а можливість піти буде завжди.
– Що найбільше приваблювало в роботі на форумі?
– В мене завжди було прагнення бути якщо не безпосереднім творцем доброякісних змін, то їх очевидцем. Форум – це можливість бути в літературному процесі, й не лише українському, а й центральноєвропейському. Це дуже добра позиція, щоб спостерігати і розуміти час, в якому живеш.
– Як вдалося поєднувати роботу з навчанням?
– Коли я почала працювати, то ще навчалася в університеті. Попри те, що там є хороші викладачі й цікаві люди, трапилася неприємна історія. Довелося стикнутись із хабарництвом. Не мені особисто, але я була свідком цієї історії. Тепер у мене перерва в навчанні, і це стало першою причиною.
А ще я була зацікавлена у літературі ХХ-ХХІ століття. А наші викладачі через різні обставини не були спеціалістами в цьому зрізі літератури. Вести мене як науковця було нікому. Тому вирішила: поки що навчання не продовжувати. Можливо, я повернусь до навчання, можливо, це буде не в Україні. Але це буде обдуманий крок.
Сьогодні, як на мене, важливішим є досвід, а його університети не дають. Знаю непоодинокі випадки, коли люди без університетської освіти досягають успіху в кар’єрі. Важливими є навики й загальна ерудиція, а де їх формуєш та отримуєш – інше питання.
Софія Челяк з президентом Форуму видавців Олександрою Коваль
– Хто такий програмний директор Форуму видавців, що входить до твоїх обов’язків?
– Програмний директор відповідає за змістове наповнення – концепція, меседжі, гості і пошук ресурсів, щоб їх привезти. Це ключові етапи, але за кожним із них стоять проміжні. На початках звикнути до цього не завжди вдавалося, бо розуміння їх та їхньої тяглості приходить з досвідом. Форум – командна робота, хоч у кожного свій напрям. Якщо один гравець ступорить якийсь етап, то робота припиняється у всіх. Тому важлива команда та вміння працювати у всіх режимах і умовах.
– Що найбільше вразило, коли побачила роботу форуму зсередини?
– Тепер зовсім по-іншому дивлюся на події, які відвідую. Добре розумію, яка робота стояла за цим. Одного разу в мене було одкровення – зайшла в аеропорт і усвідомила, скільки людей зараз працює над тим, щоб мій літак злетів. Це захоплює.
А ще – не перестаю дивуватися тому, що ось уже скільки років така подія все ще відбувається через спротив. Постійне намагання знайти фінансування і сталу підтримку.
– Тема цьогорічного форуму – точка творення. Що це означає?
– Ми жартуємо, що світ збожеволів. Якщо дивитись на минуле, то перед важливими змінами усе з’їхало з глузду. Тому вирішили, що потрібно вже нині говорити про те, що з нами, куди рухаємося, де себе бачимо. Література – дуже хороший інструмент для цього. Вільна від популізму. Часто була дзеркалом цих процесів. Матеріалу є достатньо. Люди хочуть про це говорити.
– Кого везете серед гостей?
– Цього року двоє почесних гостей – Філіп Сендс і Генрі Марш. До речі, письменники модеруватимуть зустрічі один одного. Чекаємо на Алісію Харіс – перформансистку із США. Буде презентація однозначної для українців, але неоднозначної в загальному контексті книги Вітольда Шабловського про трагедію на Волині. Дуже цікавий Пітер Х. Фогтдаль – один із провідних датських авторів.
– Чого очікуєте від українських авторів?
– Загалом буде понад 20 романів, на які очікують читачі. Зокрема, «Інтернат» Сергія Жадана, нові романи від Наталії Сняданко, Кості Москальця, Любка Дереша, Остапа Дроздова. Також буде багато поетичних читань, традиційно відбудеться «Ніч поезії і музики». Відкриватиме Форум проект театру «Дах» і «Нової опери» «Вавилон».
Команда Форуму видавців 2017
– Ти добре орієнтуєшся в культурному і літературному процесах як у межах країни, так і за кордоном. Як виглядає Франківськ?
– У мене особисте ставлення до Франківська. І, можливо, після того, що я скажу, мені не варто найближчим часом приїжджати в місто (Сміється). Вважаю, що франківські люди ліниві. У місті є потужний фундамент, але немає потужних організацій чи проектів, які б працювали з великою аудиторією.
Мене здивувало, що під час Porto Franko всі були втішені тим, що на Троїцького прийшли 50 людей. Це ж зовсім небагато!
Великі проекти, які робляться в місті, той же Porto Franko чи Тепле Місто, – це проекти, які запускали люди, котрі певний час не жили у Франківську. Знаю, що в людей, які виїхали з міста, є потреба віддати йому данину.
– У тебе є таке?
– Так. І в мене вже є ідея, але все дуже на початкових етапах. Не хотіла б випереджати події. Дуже хочу, щоб це сталося, бо в цьому є внутрішня потреба. І хочеться, щоб у місті був рух, і можна було б лише вклинюватися в цей процес зі своїми можливостями.
– Ти згадала, що треба працювати з аудиторією. У Франківську де ця робота «загубилася» чи її ніколи не було?
– Потребу до культурного життя треба виховувати. У Франківську 250 тисяч населення. Потенційно усі вони є споживачами культурного продукту. Питання лише в тому, щоб знайти спосіб подачі його так, щоб це стало їм потрібно. І до шани Porto Franko їм вдалося поєднати і масову культуру, і мистецтво. Хоча були люди, які примудрялися ходити лише на масові речі (Сміється).
Починати працювати у Франківську з аудиторією пасувало б з лекторіїв. Але вони досить монополізовані. Я маю на увазі, що одна організація збирає і спікерів, і слухачів. Але немає дискусії, немає різних поглядів, які зацікавлюють людей. Не просто подія – поставили перед тобою книжку і розказали, залишили автограф на папірчику. Людям це нецікаво.
– В такому разі, чи готовий Франківськ платити за культурний продукт?
– Думаю, що так. Нині активно розвивається відповідальний середній клас – власники середніх і малих бізнесів. Вони готові вчитися. Самі шукають культурний продукт.
Але потрібно розділяти – є речі, які промотують, а є – що збагачують. Презентація книжки – це промоція, а лекторії та дискусії – зовсім інше, тут ти знаєш, що отримаєш щось взамін.
Мене дивує, що порівняно зі Львовом у Франківську немає співпраці між культурними проектами і владою. У Львові багато проектів підтримуються коштами міської чи обласної ради впродовж року. Можливо, у Франківську це важко, але приклад Львова каже, що реально. І це законно, врешті-решт, написати заяву, грант, пройти конкурс і отримати кошти на проект від міста. Якщо громада хоче мати культурне життя і культурні проекти, – потрібно цього вимагати.
Comments are closed.