Кожному – свій Ковчег. Франківці розповіли про враження від ГогольFest

З 7 по 17 вересня у Києві відбувся міжнародний фестиваль сучасного мистецтва ГогольFest-2017. Одна з наймасштабніших культурних подій України охопила одразу кілька локацій: ВДНГ, Довженко-центр, інші. Був там і «Репортер». Розповісти про все майже неможливо, тому зупинимось на одному дні свята – останньому. Тим більше, що франківці мають до того прямий стосунок…

Столичний Експоцентр або ж ВДНГ. Не повірите, але там усе й досі майже так, як 20, а може, й 50 років тому. Тут і герби з серпами-молотами, і прославляння праці «трудящих» і т. д. При чому саме простих міщан-селян, яких раніше так вимушено-
натхненно оспівували митці, на цих теренах зустрінеш рідко. І ближче до присмерку вони розходяться взагалі. Натомість збирається інша публіка – столична богема.

Останній день фестивалю ознаменувався показом в одному з павільйонів Експоцентру головного видовища нинішнього свята – опери-балету «Аrk», тобто «Ковчег», якщо перекласти з англійської. Найграндіозніша постановка у цій круговерті подій – це підсумок не лише ювілейного 10-го фестивалю, а й фінал відомої біблійної трилогії режисера Влада Троїцького. Позаминулого року він вразив оперою «Йов», потім додав фарб в опері-цирку «Вавилон», тепер опера-балет «Ковчег». Навіщо? Якщо не врятувати світ, іноді аж занадто барвистий і перенасичений, то принаймні натякнути, де шукати порятунку…

Ковчег – місце надії, життя, свободи, любові й натхнення. ГогольFest-2017 у власному маніфесті проголосив себе Новим Ковчегом, в якому за 10 років об’єднали найважливіші речі в мистецькій сфері України. А справжнім втіленням концепції ювілейного фестивалю і стала опера, сповнена цитатами з Пісні Пісень царя Соломона та сейсмічними спец­ефектами. Їх досягали магічним звучанням, за яке відповідала формація Nova Opera, зокрема композиторський дует Іллі Разумейка і Романа Григоріва. Співзасновники добре відомого франківцям Porto Franko – незмінні автори всієї музики до синтетичних опер Троїцького. За словами Романа Григоріва, саме з «Ковчегом» працювалося «прецікаво». І балет був уперше, а новий досвід завжди важливий. Попри таку цікаву кооперацію, хлопці пишуть не зовсім танцювальну музику, тож хореографу й балеринам довелося підлаштовуватися під творчість цього дуету.

Старозаповітний і заповідний осередок життя, що залишиться після всього, напов­нили одними лише жінками – різнокаліберними за віком танцівницями зі столичної трупи Totem Dance. Тому що цей «Ковчег» не розглядають у сенсі «кожній тварі по парі». Швидше як рятівний простір, який потрібно знайти кожному.

Жінками незримо, поза сценою, керував хореограф Оскар Шакон. Він колумбієць, якого, з-поміж іншого, чомусь іноді називають прем’єром Королівського балету Британії. Водночас «Ark» отримав звання спільної швейцарсько-української роботи. Можливо, тому, що Шакон – танцівник із трупи легендарного Моріса Бежара? Хоча це не так важливо. Він – іноземець, і цього досить, аби надати проектові міжнародного статусу.

У ньому вкотре використали іноземну, та ще й «мертву» мову – в опері лунають латинські тексти та українські хори. Електрон­на музика – куди сьогодні без неї? Крім того, автори використовують ще й новаторські техніки: вокальні та інструментальні. А надихалися митці найнесподіванішими речами, каже Роман Григорів. Серед тих, що вплинули найбільше під час написання музики до «Ковчегу», – новий сезон серіалу «Твін Пікс» культового Девіда Лінча. А також страх – як складова інстинкту самозбереження. На відпочинку в Бодрумі (Туреччина) Григоріва спіткав серйозний нічний землетрус магнітудою 6,7 бала. Музикант стверджує: почув самісінький звук землі, її породи. І спробував його відтворити: те, що відчуває людина, під ногами якої замість звичної тверді рухома безодня, з якої долинає неземний звук…

Сейсмічний балет із удвічі меншою, проте таки дуже відчутною магнітудою до трьох балів композитори творили, використовуючи частоти нижче сорока герц. Завдяки цьому прийому озвучили цілу частину – не землетрусну, а всесвітньопотопну. Озброївшись сабвуферами, досягли доволі реалістичного ефекту вібрацій. Дітям було страшно, старші хапалися за серце, а спраг­лі адреналіну творчі особистості насолоджувалися несподіваними спецефектами.

Музика для Григоріва й Разумейка – трохи більше, ніж просто хороше чи погане звучання. Експериментуючи з новими напрямками, течіями, стилями, композитори прагнуть творити те, що буде актуальним завтра.

На думку Григоріва, музика майбутнього – це телепортація частотами, внаслідок якої ти починаєш розрізняти ноти, котрих вухо не чує. Проте їх можна відчути – саме так людина відчуває землетрус. Таке звучання не всім до снаги, окремим людям це дається важко фізично – змінюється навіть артеріальний тиск. Не витримує й техніка – вона в роботі буквально «горить». Та й більше години працювати неможливо: «далі – хіба кров із вух», – чи то жартує, чи то цілком серйозно каже Роман Григорів.

Головна концепція перформенсу – зміни. Коли безлад заповнює навколишній світ, соціальні мережі та технології починають пригнічувати, а вулиці двигтять від автомобілів, натовпу і т. д., люди починають шукати вільний простір. Та, попри армагедонні всесвітньопотопні та землетрусостихійні настрої, якими сповнена опера-балет, творці «Ковчегу» роблять хай й мінімалістичні, та все ж обнадійливі натяки: іноді варто знищити все чи майже все – щоб урятувати найкраще.