Пам’ятку сакральної дерев’яної архітектури 1763 року – церкву Премудрости Божої, що є окрасою музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького, перекриють ґонтою. Щоб зберегти пам’ятку архітектури XVIIІ століття, протягом п’яти років львів’яни і монахи-студити збирали гроші.
Для виконання робіт запросили кращих майстрів із Гуцульщини, які підтримують давнє ремесло, інформує РадіоСвобода, пише Репортер.
«Ґонта, якою зараз покрита церква, різана. Вона не розрахована на довгий час, пропускала воду», говорить майстер Дмитро Гереджук із Косівщини. Він разом із ще двома ґонтарями вже виготовив понад 13 тисяч колотих дощок, а це майже третина від необхідної кількості, щоб покрити храм XVIII століття у львівському скансені.
«Колена ґонта має пази, вода стікає по ній, а різана кучерявиться, то так є після пили. Ми тешемо гладко, ножами. Щільно вкладається одна до другої ґонта, вода не потрапляє. Така колота ґонта може служити 50, а той більше років. Але потрібно за нею доглядати і кожні 5 років покривати ропою. Тоді вона послужить довго. Виготовляємо для храму у музеї ґонту з карпатської смереки. Колись не було бляхи і власне таким чином і покривали хати та церкви», – розповідає майстер Дмитро Гереджук.
Він навчився ґонтарству у свого діда і тата, передав досвід синам. Обробляють майстри дошку вісним ножем на спеціальному верстаті. У торці дошки роблять поздовжнє заглиблення, яке називається шпунт. Нерівні місця на дошці видаляють, а ті, на яких є смерекова смола, відсіюють. Бо вони не придатні для покриття даху, пропускатимуть воду.
Гуцульські майстри мають великий досвід роботи з давніми храмами. Вони перекрили ґонтою дахи дерев’яних церков у Кагуєві, Жирівці, Вовкові у Львівській області. Тепер працюють над покриттям церкви Премудрості Божої у Музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького, який львів’яни називають «Шевченківським гаєм». Останні роки дах протікав і це загрожує руйнуванню церкви, яка є архітектурною та історичною пам’яткою.
Церкву у Львів перевезли у 1931 році з карпатського села Кривки, що у Турківському районі. Митрополит Андрей Шептицький створив на території нинішнього Музею народної архітектури та побуту в 1926 році Свято-Іванівську лавру. Відтак митрополит хотів побудувати для монахів-студитів церкву, але тодішній директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнціцький порадив главі Греко-католицької церкви перенести у лавру дерев’яну церкву Святого Миколая з села Кривки.
Мистецтвознавець Михайло Драган попросив селян не розбирати святиню після будівництва у селі нового храму і митрополит Шептицький дав гроші для перевезення церкви у Львів, де її назвали Премудрістю Божою. Іконостас храму залишили у новій церкві у Кривці, а тут встановили теж цікавий у мистецькому і духовному значенні іконостас кінця XVII-початку XVIII століття, який зберігався в Національному музеї.
Церква «Кривка», як її ще називають львів’яни, дала поштовх для заснування у Львові, на території лаври, музею під відкритим небом. Сюди перевозили українські дерев’яні церкви з різних місцевостей. Це став духовно-культурний осередок українців, улюблене місце для молодих людей. Тут опікувались і дітьми-сиротами, яких монахи вчили різних ремесел.
