У середу, 29 березня, у франківському драмтеатрі покажуть «Інтерв’ю з Богом» – постановку Ростислава Держипільського. Це вистава інспірована однойменним фільмом про успішного журналіста, який повернувся з війни в Афганістані та зустрів людину, яка називає себе Богом, пише Репортер.
Спроба поговорити
Робота суголосна воєнному часу і розповідає про життя після війни, про те, «як повернутися з війни», про посттравматичний синдром, про силу любові та віри.
Ідея виникла спонтанно. Я шукав зовсім інший матеріал і випадково натрапив на «Інтерв’ю з Богом», – розповідає Ростислав Держипільський. – Це американська історія про те, як військовий журналіст побував в Афганістані. Бо, на мою думку, ще не настав час говорити про те, що відбувається в нас сьогодні. Вважаю, має минути час, аби ми могли зрозуміти, що ми зараз переживаємо. Але так чи інакше – це історія пов’язана із сьогоденням, історія про наші травми.
За словами режисера, на сьогодні Івано-Франківськ втратив 180 героїв і часто ми не знаємо, як висловити підтримку родині загиблих. Тому постановка «Інтерв’ю з Богом» – це спроба поговорити мовою мистецтва про те, що ми переживаємо через війну.
Рідні загиблих на війні вважають, що суспільство байдуже до їхніх проблем. Але ми не байдужі, ми просто не знаємо, як про це говорити. Але говорити про це потрібно, – каже Ростислав Держипільський. – Це як сповідь. Хтось говорить зі священником, хтось із психотерапевтом, хтось зі своїми друзями. Театр проговорює це зі своїми глядачами, бо мистецтво теж може бути терапією.
Для мене було важливо, аби те, що ми робимо не було богохульством. Разом з тим, мені хотілося, аби це була своєрідна Служба Божа, ми сподіваємось на очищення, – додає Держипільський.
«Свій рівень болю»
Головну роль – військового журналіста Пола – зіграє Олег Панас. За словами актора, постановка його зацікавила саме через цікаві тексти, які змушують замислитись.
Під час репетицій нас зупиняють вже вивчені репліки, і ми відкриваємо для себе нові сенси, – розповідає Олег. – В мене є класна репліка: «Я лише пишу тексти і зустрічав справжніх героїв». Це про якусь боротьбу, сумніви та применшення власної ролі в суспільстві. В наш час – це виклик, бо роль наших воїнів найважливіша, але кожен з нас робить усе можливе, аби пришвидшити нашу перемогу. І я сподіваюся, що ця робота допоможе нам зрозуміти це.
Роль дружини Пола зіграє Тетяна Шовкова. Вона спробує передати, що відчувають сім’ї воїнів, які повертаються з фронту.
В цій виставі моя лінія – це лінія сім’ї. Дружина – це найближча людина до чоловіка, який повернувся з війни. Тому для мене ця вистава – про любов, тепло, підтримку сімейного кола, яке завжди підставить своє плече, – говорить Тетяна Шовкова. – У виставі в мене три сцени. В них ми шукаємо відповіді: як поводитись дружині, коли чоловік повернувся з війни; як підтримувати; які конфлікти виникають та як їх можна розв’язати. Я дуже сподіваюся, що глядачі під час вистави почують тези, які допоможуть їм у спілкуванні з родинами загиблих і військовими, що повернуться додому після війни.
Іван Бліндар зіграє найкращого друга Пола. Його персонаж має свої проблеми. Як каже Іван, у кожного з нас свій рівень болю, і актори намагаються донести це в постановці.
Хлопці та дівчата, які зараз воюють, мають моральні травми. В когось у більшій мірі, а в когось у меншій, але вони є у всіх. Ці моральні травми є і у нас, і ми маємо навчитися з ними жити. Ця робота – лише спроба доєднатися до терапії, – каже Бліндар.
Щодо Бога, то його зіграє Любомир Валівоць.
В процесі творчого пошуку образів ми вирішили, що Бог буде виглядати, як звичайна людина. Людина з натовпу. Людина, яка йде біля нас на «стометрівці». Людина, що стоїть на світлофорі. Він поруч, – розповіла художниця з костюмів Олена Андрійчук.
Такого Бога, напевно, глядачі не очікують побачити. Але мені подобається, що це насправді дуже легка вистава, – додає Любомир Валівоць.
Павутинка любові
Вистава буде в жанрі «розмова без антракту». Вона відбудеться в укритті. За словами Ростислава Держипільського, ідея в тому, що головний герой, повернувшись з фронту, не може знайти себе у звичному житті. Він намагається втекти від зовнішнього світу, спустившись у підвал. Та від себе, від своїх проблем і болю, втекти не може.
Оформленням сцени зайнявся художник Ярема Стецик. Він переніс з вулиці Лепкого у приміщення мурал Олени Буйвідт «Шнурки любові».
Стосунки з людьми, в яких загинули родичі та друзі, на жаль, наша теперішня реальність. Сьогодні три місяці, як мій син загинув. І виходити між люди для мене велика проблема, але дякую кожному, хто знаходить в собі сили підійти, привітатися, подивитися в очі, – сказав Ярема Стецик. – Щодо моєї роботи, то це точно франківська історія. Вже завтра цей зал буде огорнутий павутинкою любові.
Прем’єра відбудеться завтра, 29 березня. Також виставу покажуть 2 та 11 квітня. Показ триватиме півтори години.
Усі кошти від продажу квитків планують спрямувати на потреби військових, які повертаються з війни. Зокрема, на їхню терапію.
Авторка: Ірина Гаврилюк
