Говорити знову. У Франківську презентували документальну драму про поета Грицька Чубая

У п‘ятницю, 13 жовтня, у кінотеатрі “Люм‘єр” презентували документальну драму “Чубай. Говорити знову” про видатного поета кінця 60-х – початку 70х Грицька Чубая. Показ фільму та зустріч із творчою командою відбулася в рамках Міжнародного форуму Східної та Центральної Європи VIA Carpatia.

У фільмі друзі Чубая розповідають про те, як у 60-х до Львова приїжджає молодий поет Грицько Чубай, як його поезія надихає молодь, бентежить та об‘єднує. Чубая запрошують читати свої вірші у компанії та на вечори поезії. Ним починає опікуватись родина українських поетів-дисидентів — Ігоря та Ірини Калинців. Але 12 січня 1972 КДБ арештує Чубая, Калинців і багатьох інших представників української інтелігенції. Чубая відпускають, але його життя перетворюється на справжнє пекло…

У фільмі знявся і Сергій Жадан, який відтворює кілька моментів із життя Чубая та читає його ключові твори “Вертеп” та “Говорити, мовчати і говорити знову”.

Після показу відбулося обговорення фільму за участі режисера Михайла Крупієвського, композитора Тараса Чубая і співачки Соломії Чубай.

Ми показували цей фільм вже багато разів і в різних країнах, і я вам скажу, абсолютно різні відчуття, абсолютно різні враження. І все ж таки, показувати цей фільм в Україні – це абсолютно інше відчуття, – говорить режисер Михайло Крупієвський. – Коли дивитесь його ви, це просто якась насолода, чесно вам скажу.

Каже, коли познайомились з Тарасом Чубаєм на початку нульових. Тоді нічого не знав ні про Грицька Чубая, ні про його сім‘ю. Але ця історія і ця поезія стали частиною його життя.

За роботу над фільмом взявся завдяки Соломії Чубай, яка й ініціювала зйомки.

Я батька не знала. Мені було два з половиною роки, коли його не стало. І, на жаль, зі мною про нього не говорили. Я знала, що це великий поет, але я не знала, яка він людина, – розповідає Соломія Чубай. – Важливі персонажі в цьому фільмі, які були друзями тата. Коли ми дружимо, ми теж розчаровуємося, сваримося, потім знову спілкуємося. І ці люди теж творили українську культуру, нині їх стає все менше і менше. І мені здається, що саме зараз у час війни нам дуже важливо пам’ятати, що ця боротьба велася завжди. Вона не почалася 24 лютого і не почалася раптово у 2014 році. Вона тривала вже кілька століть.