Франківськ. Шоу-біз 90‑х: без права на повернення?

Гурти, люди, фестивалі

Іван Нікітін — шоумен, журналіст, організатор і ведучий концертів, колишній музичний оглядач у ЗМІ каже, що варто просто пам’ятати ті імена та подякувати їм за те, що вони зробили свого часу.

«Вибух розпочався на початку 90‑х. Ті хлопці, що слухали музику «на кухні» та на плацу (площа Міцкевича), просто брали гітари та вчилися грати, — пригадує Нікітін. — Заборонене вийшло, так би мовити, із підпілля. У місті з’явилося багато різних колективів».

Саме тому, за словами Івана, Франківськ можна назвати родоначальником українського шоу-бізнесу. На той час у місті працювала фірма «Зінтеко» (світло, звук, сцена), що зараз у Києві. Перші, професійно зроблені, Дні міста в Україні — теж були нашими. Найкращі виконавці — Ірина Білик, Таїсія Повалій, «ВВ», інші — частенько бували в Івано-Франківську з концертами.

Завдяки тому, що тодішній мер міста Ярослав Тайліх і його радник Сергій Тафтай (один із музикан-тів групи «Брати Блюзу») були творчими людьми, у нашому місті започаткували перший в Україні телевізійний музичний фестиваль «Несподіваний дощ». Ледь не кожен місяць Івано-Франківськ відвідували зірки українського шоу-бізу.

Паралельно розвивався франківський ринок. Про гроші тоді ніхто не думав, — розповідає Нікітін. — За «дякую» можна було потрапити на радіо «Промінь», на «УТ-2». Окрім з’яви чималої кількості колективів, започатковувалися і музичні фестивалі. Потрапити на концерт до Дня міста, до Дня студента, Дня молоді, чи стати учасником фестивалю ні для кого не було проблемою.

Серйозним поштовхом для багатьох музикантів став фестиваль «Червона рута». Багато колективів із Прикарпаття перемагали в різних напрямках. Тоді, до речі, «Брати Блюзу» стали чи не єдиними, хто взяв Гран-прі на «Червоній руті». Успішно розвивалися такі гурти, як «Турбо Техно Саунд», «Цвіт папороті». Тоді, до речі, всі напрямки в музиці були популярними: етно, рок, техно, інші.

Підтримка та лояльність

Деякі гурти, що тоді прославилися і стали відомими, сьогодні мають інші назви. Наприклад, «Хвилю тримай» називалася «Анейрос», «Гринджоли» — «Захід». Знаний сьогодні «Ла-Манш» тоді називався «Rara avis». Лише «Бункер Йо» не зрадив найпершій назві. Популярним був гурт «Морра», його лідер Дмитро Ципердюк нині відомий композитор, аранжувальник, лідер столичного гурту «Дезел Дримс».

«Вагомим етапом було й те, що ми мали одне з перших музичних радіо, — пригадує Іван Нікітін. — На початку 90‑х щотижня виходила музична сторінка в газеті «Західний кур’єр». Невдовзі з’явилося одне із перших регіональних радіо — «Бойчук‑студія», «Західний полюс». Всі виконавці мали доступ до ефіру. Чоловік зробив касету — слава Богу! Пускали в ефір, записували інтерв’ю. Люди постійно мали якийсь стимул».

Підтримка та лояльність з боку мас-медіа — це неабияка лепта у справі популяризації й підтягування масової свідомості до розуміння пріоритетів і виховання смаку. Долучалася до цього і тинейджерська газета «Тайм-аут», а згодом і ОТБ «Галичина», яке започаткувало свій музичний хіт-парад. Тоді в Україні це було новинкою.

Окремий і дуже великий пласт — це клуб авторської пісні, що також з’явився у 1990‑х. Чого варті лише Тризубий Стас чи Зоя Слободян. Саме тому, як каже Іван Нікітін, зараз важко говорити про те, що якась група чи виконавець були основними і навколо них все розгоралося.

Нові обличчя

У другій половині 90‑х з’являється нове покоління виконавців — Таня Ліберман (Тіна Кароль), Оксана Грицай (Міка Ньютон), Софія (нині у США), Олександра (співає в Києві), Христина Кочмарик (у Москві), дівчата з «Магії», одну з яких знаємо сьогодні під сценічним ім’ям Лама, Оксана Лісов-

ська (нині — музичний редактор ОТБ «Галичина»).

Про роботу Олександра Осадчого, який безпосередньо займався концертами, Юрія Косика, який створив компанію «Універсал-шоу», Петра Гулина, який започаткував фестиваль «Сузір’я», створив культурно-мистецький центр «Гулин», Нікітін може розповідати довго. Не менше спогадів у нього і про Левка Боднара і Тараса Житинського, який нині пропагує українську культуру в Англії. «Вони — ключові фігури тодішнього музичного життя у Франківську», — говорить Іван. Щоправда, когось може й не згадав…

Така інтенсивність продукувала з’яву серйозних продюсерських компаній, які розвивали музичний ринок. Групи «Морра», «Анейрос», «Rara avis» почали запрошувати до Києва. Але тоді було питання шоу, а не бізнесу. Була можливість творити — і то було найголовнішим. У такій атмосфері всі підтримували одне одного, не було клановості, що спостерігається сьогодні.

Це відбувалося 15 років тому. Хочеться вірити, що український шоу-бізнес майбутнього за інтен-сивністю ще зможе бути бодай трохи схожим на франківський шоу-біз 90‑х.