У франківському облмуздрамтеатрі готують прем’єру нової експериментальної постановки за мотивами «Гамлета» у стилі опери жахів. Новітню версію шекспірівської трагедії поставлять за перекладом Юрія Андруховича на музику Романа Григоріва та Іллі Разумейка. Після чергової репетиції розмовляємо з композиторами про жах-оперу, майбутнє фестивалю PortoFranko ГогольFest і тур Китаєм з іграшковим піаніно.
– Романе, прем’єру перенесли з грудня на лютий. Тепер вже все остаточно?
– Прем’єра або буде 4-5 лютого, або її не буде взагалі. Сьогодні ми кинули на це всі свої сили і жодна причина нам не цікава. Ми залучили частину формації «Нова опера» – віолончелістку Жанну Марчинську, валторніста Назара Спаса та ударника Андрія Надольського. Вони вже репетирують.
– Зробити оперу – було ідеєю Ростислава Держипільського?
Григорів: Ні, Ростислав лише запропонував поставити «Гамлета». Форму він тоді ще не визначив. Ми з Іллею не пишемо чистих опер. На нашому рахунку опера-реквієм «IYOV», сон-опера «НепрОсті», опера-цирк «Вавилон». Підвал драмтеатру і концепція Держипільського нас так надихнули, що ми це все об’єднали у формат жах-опери. Що воно? Не знаю. Але буде круто. Ще будуть могили і хор зомбі з акторів театру. Ми працюємо зі звуками та адреналіном. Будемо лякати людей в найменш очікуваний для них момент.
Разумейко: Ми синтезували живі звуки, електронно їх обробили і будемо задіювати у виставі. Я гратиму на піаніно й на синтезаторі, Роман – диригуватиме і гратиме на контрабасі.
– Для трохи консервативного Франківська це не буде занадто?
Разумейко: Авангарду не буде. Музика в «Гамлеті» проста, є й електронна. Втім комусь, можливо, не сподобається.
Григорів: Нам не важливо, де ставити – хоч у Коломиї чи Верховині. У нас режисер орієнтований на публіку, і ми з ним намагаємося знайти колаборацію. Нас влаштує, якщо звук переможе і це буде просто концерт. Тим не менше, потрібна золота середина між оперою і неоперою. Ми звично заповнюємо все музикою, а в «Гамлеті» ще є актори зі своїм текстом, сюжетом. Питання формату ще вирішуємо – жах-опера, драма-пермюзіка (drama per musica) чи драматична вистава. Такий творчий пошук – це експериментальний цех, в результаті якого народжується якість.
– Куди повезете оперу після прем’єри?
Григорів: Важливо, що прем’єра відбудеться у Франківську. Далі ми орієнтуємося на Європу. «Гамлета» хочемо зіграти у Гданську на фестивалі Шекспіра і в Данії – в палаці Кронборг, на батьківщині Гамлета. Вистава велика, її важко транспортувати і грати її просто в театрі не цікаво – потрібно шукати неординарні приміщення.
– Нещодавно ви повернулися з Китаю. Там влаштували тур з дитячим іграшковим піаніно…
Разумейко: У Китаї ми грали просто на вулицях. Toy piano буде і в жах-опері. На ньому гратиме Офелія – акторка Київського молодого театру Анастасія Блажчук.
Григорів: Це був не окремий спеціальний концерт, а перформанс, який відбувався випадково. Ми побачили китайське весілля, вручили молодій і вона почала клацати – їй цікаво, нам цікаво. Круто! Грали навіть для панд у найбільшому парку панд у китайському місті Ченду.
– А яка суть? Ви просто поїхали в Китай і прихопили з собою піаніно?
Разумейко: У нас паралельно в Китаї були концерти і ми подумали, що прикольно було б взяти таке маленьке піаніно.
Григорів: На концертах ми виконували нашу академічну музику: мої фортепіанні твори і вокально-інструментальні твори Іллі. Китайський тур тривав 12 днів. Ми дали майстер-класи і концерти в Пекіні, Ченьду і Циндао.
– Чи маєте новини щодо фестивалю Порто Франко?
Григорів: Він буде в кінці червня. Програму оголосимо у квітні. І це буде знову PortoFranko ГогольFest. Ми з Гогольфестом активно співпрацюємо. Усі наші прем’єри «Нової опери» відбуваються на Гогольфесті. Весь менеджмент теж «гогольфестівський» і ми б хотіли продовжити з ними цю співпрацю. Де збирається такий пакет активних і творчих людей, там і відповідний результат. Ми з Іллею можемо зробити фестиваль самі, але ми тут не живемо. А так у нас вже є київсько-франківська команда.
– Команда залишиться та ж?
Григорів: За винятком декількох кураторів. Порівняно з 2010 роком, коли ми вперше проводили фестиваль Порто Франко, ситуація у Франківську змінилася на краще. Це стосується не лише культури, аудиторії, бізнесменів, які підтримували чи не підтримували, а й загального контексту. Вже є влада, яка більше включається, і є аудиторія креативних людей, яка хоче розвиватися у Франківську. Це важливо та приємно. Всі готові допомагати і це плюс.
Разумейко: «Тепле місто», до речі, минулого року відмовилося нас підтримати. У нас мала бути лекція з сучасної музики музикознавця Любові Морозової в Urban Space 100, і нам заборонили її проводити.
– Чого чекати цього року на фестивалі?
Григорів: Не хочу називати хедлайнерів, але плани грандіозні. Ми змінимо ще й концепцію. Минулого року це був чистий фестиваль сучасного мистецтва з окремими програмами. А в результаті топовими стали неординарні акції. Ми провели ніч в театрі і з цього народили сон- оперу. Потім на вокзалі гахнули – тепер на всіх вокзалах «колядують»…
Ми будемо робити синтетичні акції – об’єднувати різні жанри мистецтва. Як робили це в 2010 році. І такий пошук, експеримент дає нову якість і може бути успішним на фестивалі. Але будуть і чисті акції. Плануємо джазову, рок, електронну сцени.
– Чи будете надалі залучати територію палацу Потоцьких?
Григорів: Палац знаходиться в центрі у дуже хорошому районі. І територію можна залучити під фестиваль. Крім музичних акцій, ми хочемо там зробити цех скульптури. Палац може стати арт-об’єктом, який би залучав туристів з України й не тільки. Палац – такий собі посередник між вокзалом і центром.
Будемо відкривати й нові майданчики – спроектувати 3D на Білий дім, залучити дах якийсь, вишку, зробимо сцену на озері, підводні виставки… (відчутно жартує – Авт.) А ще ж ринок є. Посадити там, де голуби сидять, хор у костюмах голубів. Ти тут м’ясо купуєш, а вони там валять григоріанські хорали XIII століття…
– Минулого року було перетягування: хто перший – Порто Франко чи Гогольфест. Нині ви дійшли згоди?
Григорів: Цей фестиваль – «портофранківський» апріорі. З того моменту, як ми з Троїцьким з’ясували, чому він їде на мою землю робити щось без мене, ми домовилися і є результат. В іншому разі фесту б не було б. Зараз не думаю, що хтось щось буде перетягувати…
Ми – команда Троїцького. З іншого боку, в нас є свій фестиваль і тепер вже Троїцький – наша команда. Це такий паритет. Об’єктивно Порто Франко – лідер у цьому фестивалі, і важливо, що він народився саме тут.
