З 21 по 23 жовтня в Татарові пройшов Міжнародний форум сучасного мистецтва «Zenko Platform». Три дні представники Польщі, Німеччини, Угорщини, Ізраїлю та України ділилися власним досвідом організації мистецької сфери. Своїми враженнями та спостереженнями з «Репортером» поділився відомий франківський художник, галерист і мистецтвознавець Анатолій Звіжинський.
Щоб відбутися повноцінно
«Темою події став пошук відповідей на питання, що робити з сучасним мистецтвом, як його позиціонувати, як показувати комусь, як презентувати його, – розповідає Звіжинський. – Учасники з різних країн, представники і державних, і приватних установ намагались окреслити, куди рухатись Україні у мистецькій сфері».
Роботу побудували так, що в перший день заходу представники закордонних інституцій презентували себе, свої проекти та пропозиції до співпраці. У другий день показували себе українці.
Звіжинський каже, здивувала неприхована цікавість іноземців до сучасної української культури.
«Було дуже симпатично, що вони говорили про необхідність показувати, що, крім Малевича та Архипенка, в нас є цікаві сучасні проекти, які можуть бути презентовані у світі, – говорить художник. – Їх цікавить, чому така велика територія в центрі Європи залишається такою маловідомою й не презентованою. Чому багато людей відбулися саме за межами країни і чому їм не виходить реалізовуватись у мистецькій сфері тут. Україна пізно відбулась як держава, тому вони намагаються пояснити, наскільки культура є важливою для того, щоб держава стала повноцінною».
Зайва робота
Відмінності у підходах до організації мистецької сфери, каже Звіжинський, в Україні та за кордоном – колосальні.
«У нас немає жодного музейного простору, який би відповідав європейським вимогам, – від вентиляції до кількості відвідувань, – стверджує він. – У них це вже переходить у попсову сферу, навіть скаржаться, а в нас інша крайність – людей у музеях фактично немає. Нам потрібно повертати довіру до музеїв, щоб люди туди приходили. Щоб ходили до театру, на концерти».
Друга проблема – законодавча база. За словами Звіжинського, привести в Україну артефакти – кількамісячна тяганина з документами, а то й узагалі справа безрезультатна.
«Не менша проблема – брак коштів. За кордоном усі проекти робляться як комерційні. Державні структури, якщо вкладають у це гроші, то знають, що вони повернуться за рахунок продажу квитків і реклами, – каже художник. – А в нас… До того ж, у них держава таким чином заробляє не лише у фінансовому плані, а й у ментальному, і в представницькому. Загалом культура – це те, на що варто витрачати гроші».
Системи фінансування мистецьких установ у країнах є різними. У Німеччині, до прикладу, це поєднання коштів із державного, місцевого бюджетів і коштів ЄС. У Польщі сьогодні 70 % витрат на культурну сферу покривають самі грантові програми ЄС. В Україні ж більшість арт-проектів реалізуються через приватне фінансування.
«У нас багато будується на приватному інтересі. Поки в людини є гроші, які вона може дозволити собі витрати на щось неприбуткове, то добре, але коли такі кошти закінчуються… Це не серйозно», – каже художник.
Готові ділитися досвідом європейці, міркує Звіжинській, в Україні зустрінуться ще й із застарілою системою культурних інституцій та керівниками, які бояться змін.
«Наші керівники закладів не готові до співпраці. Адже для них це зайва робота. Бо ж треба рухатись, щось робити. А навіщо? Саме з цим стикнуться іноземці, які сьогодні задекларували свою готовність робити щось спільно», – переконаний Анатолій Звіжинський.
Неоране поле
Наразі Звіжинський готує першу виставку громадського (не плутати з муніципальним) Центру сучасного мистецтва в Івано-Франківську та працює над оформленням ГО “Ініціатива ЦСМ”. Протягом двох тижнів під дахом галереї «Маргінеси» зберуть ретроспективну виставку робіт франківських художників – від Опанаса Заливахи до Євгена Самборського.
Під час нинішнього форуму діяльністю ЦСМ зацікавилися представники польського Інституту Адама Міцкевича. За словами художника, домовилися про співпрацю та реалізацію спільних проектів.
А в грудні цього року Звіжинський планує організувати аукціон картин для збору коштів на подальшу діяльність ЦСМ і створення Музею сучасного мистецтва.
«Мені б хотілося, щоб це переросло в щось більше, щоб це відбулося спокійно і органічно, і на державному рівні, і на міждержавному, – каже він. – Коли люди приходять самі та пропонують співпрацю. База для цього є. Перед нами – неоране поле діяльності».
