Культура

Знаходять ті, що шукають, або Липівська чудотворна ікона

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Надія Шегда Мабуть, небагато на світі людей, які не цікавляться своїм генеалогічним корінням, які б не прагнули дізнатись, де народились їх батьки, діди і прадіди, які б не пізнавали історію своєї маленької Батьківщини, тобто населеного пункту, в якому вони народились і виросли. 

На жаль, чомусь до цього часу про історичне минуле села Липівка (колись Ляцьке-Шляхецьке) згадується дуже мало, а в нього така давня і цікава історія.

 

Зайшовши на північний схід села і вийшовши на горб, який називають Зруб, Двір — розкривається мальовничий краєвид. Старожили розповідають, що саме на цьому місці села був великий панський двір (фільварок).

Ген-ген у далині видніється купол старенької церкви, а поруч виблискує на сонці купол вже новозбудованої. Неподалік у старих липах схований римо?католицький костел. Змістовно і любовно повів нам історію села над Стримбою Ігор Любчик.

Оскільки будь-яка дата вважається першою згадкою про село, то слід зазначити, що довгий час першою згадкою про Липівку вважався 1457 рік. Але якщо перейти до походження назви села, то згідно зі «Словником староукраїнської мови XIV ст.» слово лядський (Ляцький) означає польський, лядська земля — королівство Польщі, Польща. Отже, село Ляцьке — це село польське, яке заснували поляки, давши йому таку назву. А виникнути таке село могло тільки після 1349 р., коли Галичина перейшла під владу Польщі. Друга складова назви села Шляхецьке свідчить про те, що в селі проживало багато осіб шляхетного стану. Тут було два панські двори і що важливо — їх власниками були українські шляхтичі Ю.?Малецький і пан Княгиницький, а таке траплялося у інших населених пунктах нечасто. Про те, що в селі у другій половині ХІХ ст. проживало багато родів української шляхти, свідчать і спогади о. Тита Войнаровського, в яких зазначається, що вона становила половину населення. Українські шляхтичі були нащадками галицьких бояр.

Іноді можна почути від жителів села назву Липове. Правильна ж назва — Липівка, яка походить, за свідченнями старожилів, від п’яти лип, які були посаджені на честь визначної події в Галичині — скасування панщини 16 травня 1648 р. Біля цих лип стояла хрест-фігура.

Деякі відомості з історії околиць села

Ще й сьогодні село належить до хутора Студинець, який знаходиться на межі двох сіл — Липівки й Одаїв. За переказами, ця назва походить від того, що тут колись було 12 джерел, з яких била студена вода. Зі спогадів старожилів, такі джерела були ще на початку XX ст.

Щодо причини осідання перших поселенців села, ймовірним є те, що ця територія лежала на стратегічному шляху, який вів з України на Закарпаття, а це було надзвичайно вигідно в економічному відношенні для жителів села.

Надзвичайно важливе значення у соціально-економічному розвитку села за Польщі, та й взагалі в першій половині ХХ ст., мали жиди. За свідченнями старожилів, на початку ХХ ст. жиди закупили хату Яворського Марціна, перевезли її навпроти церкви і перетворили у синагогу. Залишки жидівської синагоги зберігаються до сьогодні у вигляді невеличкого будинку, який довгий час використовувався як молочарня.

Важливе значення у духовному розвитку села за Австро-Угорщини і Польщі мала і римо?католицька громада. Духовним осередком римо?католиків був костел, який зберігся до цього часу. З початку II світової війни (1939) єдиним осередком духовності у селі була церква, оскільки діяльність костелу та синагоги було повністю припинено.

Крім церкви, у селі збудовано дві каплички на місці знищених. Першими почали будувати капличку за свої кошти жителі села, освячення якої відбулося 18 листопода 1990 року. Саме у цей день також відбулось освячення та відкриття пам’ятника Т.?Шевченку.

Крім греко?католицької церкви, на території села були діючими польський костел, єврейська синагога, а на території села, де проживали німці, діяла німецька церква.

Про появу ікони і виникнення монастиря у Липівці вже віддавна з уст в уста переказується легенда.

Колись із Пониззя на Галич прямували троє монахів. Багато днів прямували вони через Снятин, Коломию, Вотин, недалеко й до Тисмениці… Проте зупинитися вирішили аж тоді, як настане ніч. Так дійшли вони до річки Стримби, а звідти правим берегом невідомої маленької річки — до якогось джерела. Сяйво місяця відбивалося у дзеркалі води, аж тут вирішили монахи відпочити. Напилися ладної джерельної води, полягали на запашну траву — і заснули. Спів пташок та шум велетенських дерев заколисали їх і навіяли глибокий та спокійний сон.

Через деякий час усі троє несподівано прокинулися від дивного світла. Над джерелом, з якого вони пили воду і біля якого молилися перед сном, появився образ Матері Божої з Дитятком на руках. Саме він і випромінював те сяйво.

Вражені видінням, прокинувшись вранці, монахи вирішили не покидати цього місця, а звести на ньому Монастир на прославу Божу. Так виріс монастир на перехресті двох доріг, одна з яких ішла з Галича на Коломию, а інша — в Карпати. Біля джерела, де монахам з’явилось видіння, була побудована каплиця, у якій спочатку і знаходилась ікона. До цієї каплиці монахами була викладена кам’яна дорога.

Пізніше ікону перенесли у монастирську церкву, але, за переказами, коли монахи забирали її з каплиці, вона тричі чудом поверталася у криницю, де плавала на ясних водах джерела. На іконі, яка різниться від інших Чудотворних, — природа дубового лісу, серед якого протікає цілюще джерело. А під образом Діви Марії з Ісусом на руках — напис церковнослов’янською мовою: «Цей рід шукаючих Господа». Ікона є коронованою. На головах Матері Божої та Її Сина майстерно прикріплені позолочені корони, прикрашені коштовним камінням, виготовлені 1887р. на кошти Анельки Матковської.

Зараз ікона знаходиться у старій церкві.

Про місце, де стояв монастир колись, люди не забувають і досі. Кожного року напередодні свята Івана Христителя церковний дзвін скликає людей до святого місця, до монастирської криниці.

У 2003 році під час форуму молоді, який проходив у Липівці, до життєдайного джерела вперше було винесено ікону Пресвятої Діви Марії зі старої церкви. Сьогодні, як і тоді, віра липівчан та молитва, що здіймається до неба, приносить зцілення очам, тілу, а полегшення та очищення — душі.

До теми:

Духовним осередком римо?католиків був костел Святого Станіслава, який зберігся до цього часу. Збудована споруда у 1575 році. І донині відвідувачів вражає доволі цікавий інтер’єр дещо відновленого храму. Біля костелу збереглася підпірна стіна з контрфорсами, що надає храмові оборонного вигляду.

У ХVІ ст. село називалося Матіїв, згодом (з 1570 р.) — стало містечком Фірлеїв, назване на честь власників із роду Фірлеїв. На початку ХХ ст. у містечку були дві кредитні спілки, пожежна станція, пошта з телеграфом, два млини, дві каменоломні.