Культура

«Є чому навчитися і в нас…»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Свято ковалів — 2008 Надія Шегда,фото Ірини Боришкевич На майдані Шептицького було гамірно, людно, розмаїто, святково, ковано і радісно! Вже вшосте відбувався Міжнародний фестиваль ковалів.

Незважаючи на те, що ковальство в Україні розвинулось лише за останні 10?15 років, адже у радянські часи це мистецтво вважалося буржуазним, та й книга, з якої можна було зачерпнути цієї науки, була тільки одна-єдина (чеських авторів), сьогодні як гриби ростуть кузні, відкривається багато закладів і відділень з художньої обробки металу, роботи багатьох майстрів ковальської справи можна побачити в інтер’єрах осель та споруд.

— З чого і як все починалося?

— У 90?ті роки проводилися фестивалі ковалів у Львові, добра школа і організація є у Донецьку. Але зараз Фестиваль саме у нашому місті вважається представницьким. Іноземці кажуть, що він не поступається навіть тому, який проводиться у Бельгії і вважається фестивалем дуже високого рівня.

«Приємно, що місцеві ковалі підтримують, — ділиться враженнями організатор фестивалю Ольга Полуботько, — три останні фестивалі стали дуже популярними у світі, впродовж останніх двох років до нас приїжджає понад 300 майстрів з 22 країн світу».

—?Залучити таку кількість митців з усього світу важко і фінансово, і організаційно.

—?Складно, але це вирішується, бо насправді складнішим є людей загітувати, щоб приїхали. Основна моя місія — це вербовка. Дуже часто бояться їхати, доводиться пояснювати… І спра­вді люди ризикують.

Проте тішить, що наша країна стає місцем, куди приїжджають вчитися. І саме це є найбільшим результатом.

—?Як вирішуєте питання мовного бар’єру?

—?Залучаємо до перекладу дітей із ЗОШ № 11. Для них — це гарна практика, а для гостей — можливість отримати нових друзів, обмінятися досвідом.

—?Пані Олю, з чого почалася Ваша особиста активність у цій справі?

— Багато людей з інших країн кажуть, що ми робимо набагато більше, ніж деякі посли. Відгукуються про те, що організація на дуже високому рівні. Вважається, що те, до чого нам треба тягнутися — це Європа, але виявляється, що є чому навчитися і в нас. Україна стає центрм ковальства, і це дуже тішить. Кожному треба зайти в кузню, щоб подивитися як це робиться, дуже цікаво…

Окрім поціновувачів ковальського мистецтва, фестивальні роботи також оцінювало фахове журі. Цікавим є те, що працюють ковалі по?різному, але багато хто не цурається старовинних технологій — і поєднує їх з сучасними. До речі, за стати­стикою, саме на ковальські виставки приходить найбільше відвідувачів. Виставка — черпання ідей, набуття досвіду. Наступного року, скажімо, можна буде відстежувати, як техніка, запозичена на цьому фестивалі, подорожуватиме різними країнами. «Без допомоги спонсорів ми б цього не зробили, — продовжує пані Ольга, у попередні роки ми зіткнулися з тим, що треба вміти говорити з тими, хто може фінансово допомогти. Ми отримали підтримку від фінансової компанії «Декра» та ВАТ «Прикарпаттяобленерго». Також пані Ольга подякувала фундації «Цинамоновий хрущ».

На майдані Шептицького красується «Великоднє сонечко» — композиція, що була виготовлена майстрами в дарунок для міста на минулорічному фестивалі. Ця традиція продовжується й надалі, тому…

На одному дереві, заввишки 4 метри, — втілення творчої уяви провідних ковалів світу. Йдеться про «Дерево Щастя» — такою є остання версія назви спільної монументальної роботи. Ідея щодо назви блукала довго, і врешті вирішили: нехай буде щастя для Івано-Франківська, адже дерево в українців з давніх-давен символізує щастя і достаток. Плоди, що час від часу впродовж фестивального дійства з’являлись на гілочках дерева, були свідченням того, що кожен майстер вкладав у свою роботу часточку своєї душі, а один з них, вподобавши одну з гілочок, причепив до неї папірець з надписом «ця гілочка зайнята». Cподіваємось, що для міста це дерево стане справді деревом щастя.

Янус Вальт (Естонія): «Ми вперше в Україні і нам тут дуже подобається».

Марк Конен (Бельгія): «Я дуже захоплений колоритністю французьких ковалів…»

Фердінандо (Франція): «По-перше, я був тут минулого року і запевняю вас, що у жодній країні мене так не приймали, як у вас. Тут дуже дружня атмосфера, і це відкриває нові обрії. Вчора на вечірці спілкувався з багатьма людьми і одним з найбільших відкриттів для мене було те, що у вас використовують ковку у кафе, готелях. І в Нью-Йорку, і у Парижі це є неможливим. Зрозумів, що всі ковалі є одним цілим, але кожен має щось своє».

—?Що вирізняє українське ковальство, якщо порівнювати з французьким?

—?Ковка складається з минулого, теперішнього і майбутнього. У Європі присутні всі три елементи. Франція і Україна саме в цьому є подібними, бо у Франції, як і тут, багато кованих речей робили для королів. Очевидно, у теперішній час українці теж мають багато грошей, тому що бачу дуже багато гарних і дорогих речей.

Молодіжна музика, бенкетний стіл з українськими стравами — такою була вечірка для учасників та гостей. Для коваля з Фінляндії з нагоди його дня народження цікавим був сюрприз — торт з ковальською символікою. До речі, фінська делегація була у складі десяти ковалів і двох студентів, що перед фестивалем мали практику в Юрія Труша у Києві. Наприкінці вечірки дав концерт гітарист-віртуоз світового класу Енвер Ізмайлов, який прилетів з Греції, аби подарувати ковалям часточку своєї душі.

На VI виставці «Орнаментальне ковальство» були представлені цікаві роботи ковалів з усієї України, серед яких — виразна як за формою, так і за змістом робота «Сходинки гармонії» Юрія Галецького (м. Кам’янець-Подільський).

«Щоби творити, насамперед мене має схвилювати ідея. А щодо образів, то в процесі роботи вони змінюються. А найважливішим для мене є те, щоби була передана правдивість, емоція і настрій».