Надія Шегда Недільного вечора на франківській стометрівці зупинялися перехожі. Молодь. Батьки з дітками. Найменші, до речі, дуже часто першими реагували на звуки скрипки, контрабасу, альта і вмовляли тата чи маму спинитися – послухати. Потім дитина з радістю бігла до футляру, щоб виконати почесну місію – вкинути у «велетенський гаманець» якогось гроша. А грали на «сотці» люди серйозні…
«Нас запрошують з концертами у знамениті зали світу, граємо у місцевій філармонії, церквах, – каже скрипалька академічного камерного оркестру «Harmonia Nobile» Валентина Сенюк. – Дехто із колег вважає, що грати на вулиці – не престижно. Але ж заробіток грошей – далеко не найголовніше. Люди стають світліші – усміхаються».
Валентина розуміє, що мати з малечею не прийде на двогодинний концерт у філармонію, а от вулиця – цілком прийнятний варіант. Та й у Європі це поширена практика. Не раз сама заслуховувалась грою, а потім кидала закордонним музикантам якусь копійчину.
До речі, зарплатня музиканта оркестру в Україні зазвичай не дозволяє жити нормально. Взяти хоча б утримання інструмента – лише заміна струн коштує 100 доларів. «Добре, що стало популярним запрошувати нас на вечірки», – каже Валентина Сенюк.
Таким складом – Захар Валага (альт), Роман Григорів (контрабас), Олег Храпко (скрипка) і Валентина Сенюк (скрипка) – квартет уже вдруге виходить на стометрівку. Усі з різних колективів. Час від часу склад змінюється, але це не суттєво. «Головне, щоб люди хотіли грати», – каже скрипалька. До речі, дві скрипки, альт і контрабас – це нетрадиційний склад струнного квартету. Замість контрабасу мала бути віолончель, але вона «губиться» на вулиці – звук розносить вітер.
Вони свідомо виходять на франківську стометрівку, щоб подарувати людям радість музики. Того вечора звучала і класика, і популярні мелодії. Моцарт, Гендель, Вівальді, П’яцолла, Скорик, Альбіноні, інші. Місто слухало.
Comments are closed.